1 1 1 1 1 (3 голосів)

Невеличкий провулок, який вів до однієї зі старовинних вулиць Лондона, був не гомінким. Де-не-де в густому тумані виднілися стурбовані обличчя жителів. Холодне повітря, що "пробирало" до кісток, віщувало про дощ: ранок лише приходив.

З-поміж тих мешканців, схованих у тумані, тинявся стариган Джек. Він був замкнутим у собі: рідко хто колись чув яке-небудь слово від нього, а як і так, то лише огризання та невдоволення.
Отож, йдучи на роботу, в цьому провулку Джек побачив маленького хлопчика років п'яти. Він тихо сидів на узбіччі дороги з простягнутою худою рукою. Старий презирливо хиркнув до нього, поглянувши звірячими очима. Том (так звали хлопчину), зневірившись, зрозумів, що це ще один перехожий, який пройде мимохідь. Та потім Джек скупо вийняв із кишені декілька пенні, що залишились після добрячої випивки, й кинув на землю. Хлопчик одразу ж почав їх збирати.
Пройшовши зо три кроки, стариган раптом зупинився: його черстве серце пройняло щось, подібне до жалю. Він ще раз обнишпорив усі кишені і знайшов декілька монет. Обернувшись, Джек глянув на Тома: його рука міцно стиснула брудні, але такі дорогоцінні гроші. - Ці пенні тобі - сказав голосно. - Я все-одно пропив би їх, а твоїй душі вони потрібніші. Ходімо до мого будинку: я дам тобі прихисток, бо ти, бачу, сильно змерз, аж тремтиш.

Оселя бідняка була зовсім не затишною. Старий задовольнявся злиднями, та й нічого більшого йому не було потрібно. Але тепер, прийнявши до себе дитину, він як слід привів усе до ладу, хоча б до такого, у якому можна жити.
Томові було набагато приємніше їсти гарячий суп, який із добротою в серці приготував Джек, аніж черствий шматок хліба. Не пройшло багато часу, як хлопчик вперше назвав свого приятеля «батьком» . Стариган ні разу за своє довге життя не чув лагідніших слів. Він щиро всміхнувся і поплескав малого по плечі.
- Ось, Томе... Це все, що у мене є... - сказав Джек, давши мішечок. – Сподіваюсь, що коли я ...
- Ні, ні, не кажи такого! Невже ти не житимеш?

Він не знав, що відповісти. Сумління мучило його, бо не може дати дитині те, на що вона точно заслужила.

Лондон уже відвідали не одна зима, весна, літо та осінь, пожовкла осінь. І саме в цю пору, коли в душі оселяється печаль, у вікно будинку, що самотньо стояв у невеличкому провулку, вдивлявся хлопчина років п’ятнадцяти. Юнак стояв там довго – довго тремтячи. Він би заплакав, але Джек його так не вчив. Холодний та дошкульний дощ падав за вікном, але навіть він не зміг змити гарячих спогадів Тома про його першого друга.

Коментарі  

Ігор Дах
+1 #3 Ігор Дах 10 квітня 2016
Юля,зверни увагу на деякі неточності. Скажімо,як обабіч дороги. Може на узбіччі дороги іт.д.
Sumak
0 #2 Sumak 07 квітня 2016
Дякую, kartohka!
kartohka12345
+1 #1 kartohka12345 07 квітня 2016
Хороший вчинок зробив старий Джек,нагодувавш и хлопчика.Гарна розповідь!

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі