1 1 1 1 1 (3 голосів)

Спека. Особливо задуха відчутна перед грозою. Однак та приємна прохолода і жаданий для всіх рослин дощ, хоч короткочасний, але рясний — лишень миттєва насолода. Впадуть з неба останні краплини, сонце й далі безжалісно посилатиме на землю гаряче проміння. Ночі також теплі-теплі та неймовірно короткі. Це — червень...

Навіть роса не випала на світанку. Туман над річкою піднімається вгору. Знову, десь о другій половині дня, буде гроза. Та все ж збираюся на кілька годин до лісу прогулятися, подихати свіжим повітрям. Це найкращий спосіб очистити легені від задухи. Тут затишно і прохолодно під широкими густими кронами дерев. Їхній шум у такт з легенькими подихами вітерця нагадує колискову. Панує затінок.

У лісі цієї пори майже не чути пташиних співів. Не до цього пернатим. Вони безперестанно літають у пошуках їжі і годують своїх ненаситних малят. Хіба що зрідка долинає голос безтурботної зозулі. Чути стукіт дятла. Той барабанить і влітку, і взимку. На верховітті ялини заскреготала сорока. Може запримітила чиєсь гніздо з пташенятами. Вона ласа на них. Але дрібне птаство зграйками дає відсіч непроханій гості. Випадково серед густого гілля вдалося побачити чорного дрозда, щигликів, синичок, інших пернатих. Усі заклопотані...

Довкола пахнуть лісові трави. Лікарське зілля найчастіше збирають у період від Трійці до Івана Купала. Ось красується на галявині золотистий звіробій. Добрий з нього чай, кажуть, що лікує шлунок. Зриваю кілька пучечків і кладу у рюкзак. Останній цвіт липи такий же золотистий. І його кілька пучечків потрапляє до мого наплічника. Жовтими очима-сонечками з довгими білими віями посміхаються до мене ромашки. Милують око лісові дзвіночки. З приємністю вдихаю духмяний запах м'яти. Росте вона і в нашому садку (у бабусі Лесі), але в лісі ця рослина пахне якось особливо. Справді, диво-рослина! І не тільки тому, що лікарська. Знайомий пасічник, дідусь з молочною бородою і такими ж вусами, порадив: "Підходиш до вулика, то натри обляччя і руки м'ятою. Вона заспокоює бджіл і ті не будуть жалити. А якщо й вжалила бджола, то приклади листочок м'яти до місця укусу, не буде так боляче й пекуче". Що не кажіть, але кілька разів таки доводилося прикладати м'яту. То траву рвав кроликам і схопив у жменю бджолу, то босою п'яткою став на неї... А батьки ще й кепкували: "Здоровшим будеш!..".

Над високими травами літають барвисті метелики. Коли сідають на стебло і завмирають, то здається, що це небаченої краси квіти. Нахиляєшся, щоб краще розгледіти, а "квітка" пурх з-під носа...

У червні гриби шукати ще марно. Щоправда, знайшов кілька шампіньйонів, але це на лузі, біля лісу. Зате ліс щедро почастував мене ягодами малини, суниці, з'явилися й перші ягоди чорниці. Наївся досхочу. Шкода, що не взяв кошика. Назбирав трішечки у поліетиленовий пакетик, у який завбачливо поклав кілька канапок, адже у лісі, не секрет, появляється "звірячий" апетит. Ягодами пригощу батьків. Води зі собою не брав. Можна напитися з лісового джерельця. Чиста, прохолодна, не така, що з міських кранів тече. Ще й прихопив зі собою посудину, щоб додому набрати. До цього джерельця не раз приходять мешканці міста брати воду. Добре, що не засмічують.

...На лісовій піщаній стежині побачив невеликого лісового вужа. Той ніжився на сонечку, згорнувшись кільцем. Жовті цятки на голові видали його — це таки вуж, а не гадюка. Обережно відсунув плазуна зі стежини, бо так може хтось необачно й розчавити. Вуж невдоволено показав роздвоєного язика і знову скрутився кільцем. На щастя (і не доведи Господи!), на гадюк не натрапляв. А такі зустрічаються у наших лісах, були випадки й укусів. Тому, вирушаючи на прогулянку лісом, краще брати цупке з високими халявами взуття, яке убезпечить від укусу змії. Тож одягаю військові чоботи-черевики ("берци"). Важко ходити в них у літню спеку, але надійно.

...Лише дві години поблукав червневим лісом, а стільки набрався бадьорості, наснаги. Прийшов додому і відчуваю, що зовсім не втомився.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі