Від неї не сховатись, не втекти. Вона знайде тебе будь-де, наче вправний суперагент, вистежить і обеззброїть. ЇЇ соколині очі не знають відпочинку: ти завжди залишаєшся під наглядом. Вона виходить на службу, коли втомлені люди беруть відпустку, працює понаднормово, забуваючи про особисте життя й здоров'я. Вона не знає, що таке поступки, бо має залізний характер.
Вона – літня спека.
Ранкове сонце підрум'янює дашки будинків, готуючи місто до зустрічі зі справжнім палючим обіднім світилом. Гарячі промінчики вилизують сірий асфальт, роблячи м'якшою його невдоволену гримасу – і він стає більш податливим: на дорогах з'являються м'які хвилі, так схожі на витончені спини пухнастих муркотунів, які ліниво потягуються.
Земля, не підготувавшись до раптового візиту літньої спеки, знову забуває купити захисний крем від сонця – шкіра пересушена й потріскана. Та й річки проходять справжній військовий вишкіл, щоб підготувати свою фігуру до пляжного сезону. А люди що ж?
А ми ліниво пересуваємося вулицями міста, у пошуках тінистого прихистку. Рухаємося повільно, як ченці, зберігаючи й накопичуючи внутрішню енергію, сили, щоб дійти до наступного магазина за прохолодною, тонізуючою цілющою водою в пляшці. У такий момент розумова концентрація досягає своєї найвищої точки: навіть чути, як крапля поту швидко втікає додолу, промовляючи: «Більше не можу! Нам потрібна перерва, щоб відпочити один від одного!».
Хвилини під наглядом літної спеки перетворюються на години, тінь дерева – на землю обітовану, а мозок – на вишневий пломбір. Нам залишається тільки чекати, коли її, цю африканку чи азійку, відправлять на стажування за кордон.
А поки що… Чи не знаєте, скільки коштує квиток до Антарктики?
Коментарі
Дуже сподобалось "Рухаємося повільно, як ченці, зберігаючи й накопичуючи внутрішню енергію, сили" та останні два абзаци.