Пройшли комбайни і на полі залишилась тільки стерня. Воно, наче осиротіло. Вже не котяться по полю хлібні хвилі під легенькими подихами вітру, колоски не тягнуться до сонця. Зерно — у засіках. Солому, скручену у валки чи збиту у тюки, дбайливі господарі забрали додому. Стихли над полем пташині співи, принаймні, вони не такі гучні, веселі. Тільки пташина молодь пробує свої голосочки. Зате тепер добре видно, що тут діялося впродовж кількох місяців, що ретельно приховували від людського ока високі хлібні злаки, зрідка прикрашені червоним маком та голубими волошками. Поспішайте спостерігати, вивчати, бо невдовзі поле переорають і нічого не побачиш.
...Насамперед шукаю залишки гнізд жайворонків. Їх багато літало над колосистим полем. Гнізда, як такого, вони не в'ють. Кількома травинками, кількома стеблинками застеляють невеличку ямку — ось і все будівництво помешкання. Та інколи вдається натрапити на такі залишки. Підказують і крихітні шкаралупи з яєць, з яких вилупилися пташенята. Батьківські гнізда вони покинули ще задовго до жнив. Тож комбайни їм не страшні. Інша справа — хижаки.
Де-не-де видно пір'ячка. Не без того, щоб на жайворонків упустив нагоду пополювати яструб чи інший хижий птах. Яструб з висоти неба, здається, все добре бачить. А ні, то всядеться на стовпі електромереж, телефонного зв'язку, поодинокому дереві і пильно спостерігає. Навіть густа хлібна нива для нього не перешкода. Лисиці, як стверджують місцеві мешканці, сюди рідко коли забігають. Бояться собак. Собаки, добре нагодовані господарем, не завжди будуть полювати на пташок. Зате є вдосталь хитрих вертких ласок, "охочих попити пташину кров".
Гніздо куріпки, яке показали мені дорослі, це — круглий настил на землі, зроблений з м'ягких трав. Дивом не понівечив комбайн. І його вже покинули пташенята, подалися у безпечніші місця.
На полі видно багато нір мишей. Для них така нива, наче райський сад — Едем. Голодними ніколи не залишаються, ще й роблять припаси. Але й вони ставали учасниками трагедій, і то в ролі жертви. Про присутність мишей на такому полі добре знають мудрі сови. Не раз уночі хтось із мешканців села, що поряд з полем, таки добряче перелякався від моторошних криків цих пернатих. Миша для сови — ласощі.
Що найцікавіше: зжали хліб — миші відразу кудись зникли, а за ними й сови. Хоча, чому "миші відразу кудись зникли?". Перебрались ближче до людських поселень, підшукують багаті комори. Благо, коли ще й кіт у господаря ледачкуватий...
Насправді, польова миша зимує у полі, сховавшись у нірці, де вже має запаси, а біла снігова ковдра зігріває її помешкання. Втім, вона охоча будь-де поласувати дармовим хлібом, підкріпитись на зиму. А ось сова не завжди охоче оселяється поряд з людиною. Та й у комору за мишею вона не залетить. А, може, тому не хоче оселятися поряд з людьми, щоб страху не наганяти на них своїм моторошним криком?!.. Розумний птах! Звісно, це — жарт.
Але скільки ще цікавих таємниць може відкрити поле після жнив...
Коментарі