1 1 1 1 1 (5 голосів)

От ніяк не розумію, чому мама вважає мене забудькуватою? Ну добре, добре, бувало разочок чи, може, двічі. Ось послухайте.

Доручила мені мама на днях дещо купити в супермаркеті. Я зайшла до магазину, походила, порозглядалася (вибір величезний) і нарешті визначилася. Довелося довгенько почекати в черзі, але нічого: від такого не помирають. Щоб знайти гаманець, довелося витрусити весь зміст «дамської» сумочки на прилавок. Глянула на годинник – ой леле! – мені ж іще в бібліотеку їхати! Поспіхом розрахувалася, зібрала речі й побігла до виходу.

На щастя, до зупинки рукою подати. А ось і моя маршрутка: пощастило! Я влетіла кулею в салон, заплатила за проїзд і вгніздилася на вільне місце. Тут і вирішила зателефонувати мамі: повідомити, що виконала її доручення. Я рукою в сумку – а телефону... нема. «Ну, точно, на касі забула!» – промайнула думка. Я скочила на ноги, махнула рукою водію, щоб відчинив двері, і вибігла на вулицю. Знову поглянула в сумочку: а там, за блокнотом... телефон. «Ну, Женя!» – насварила себе подумки. Ринулася назад, на зупинку, а моя маршрутка якраз на світлофорі стоїть. Махнула водієві, той здивовано відчинив двері. Я заскочила й задоволено проспівала: «Знайшла!».

І все одно не розумію, чому мама вважає мене забудькуватою?

Коментарі  

balaguratetjana
0 #1 balaguratetjana 18 березня 2017
вірю, Женю, що ти змінишся на краще!
дерзай!

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі