1 1 1 1 1 (3 голосів)

Ходить десь поміж дерев заблукана мрія. Можливо, про хлопця чи про синьооку юнку – весну.

Усміхнене небо спитало в мрії:

– Чому ти тут ходиш одна, навіщо так далеко забрела?

Відповіла вона сумно.

– Шукаю я ключі від літа, бо весна вже набридла.

– Як це так: весна набридла? І що таке «ключі від літа»?

– Сердить мене сніг сумний і світ сонця несміливий...

– А як же підсніжники сильні, що через сніг до нас пробираються, і ті проліски мужні, що нам на дорозі зустрічаються? Як же вільний струмок, що нарешті дзвенить? Як це все можна ось так не цінувати!?

– Так, небо, досить, маєш рацію. Але як мені щастя в цьому знайти?

– Ось зараз. Послухай! Це дзюркотливе джерельце, а он морозника тендітне стебельце. А он ті розсипи мудрі – росою звуться. Ось так знаки весни до нас посміхнуться. І в цьому щастя можна знайти! Тільки зумій відшукати!

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі