Аквамаринові хвилі тікають у теплі обійми берега. Сонце огортає своїми ніжними руками людей, залишаючи опіки кохання на тлі їхніх тіл. Море забирає одвічний неспокій душі, що тягнув додолу, фільтруючи з піском нажиті емоції. Як вода злизує погрішності каменя, так природа витесує наш характер.
Солоний вітер наспівує потаємні мелодії морських глибин. Пінисті колісниці Посейдона ніжно лоскочуть п'яти, запрошуючи відвідати його королівство. Невже можна відмовити такому галантному господарю?
Вода кольору апатиту несміливо обіймає тіло, зазиваючи до бурхливого танцю. Один, два, три… Один… Два… Три…
Сині простори заколисують своєю величчю. У такий момент розумієш, що ми – лише піщинка в жорнах Всесвіту…
Коментарі