Дерев'яні віконниці скрегітливо зітхнули перед початком нового дня. Проміння сонця швиденько забігли до кімнати, освітлюючи, наче прожектори, старі речі. Пилинки кружляли в мрійливому хороводі. Пожовклі фотографії, альбоми заполонили всю підлогу. Посеред кімнати розташувалося крісло-гойдалка, поскрипуючи в такт годиннику.
У центрі безладу сидів сивочолий дідусь, метушливо перебираючи фотокартки в надії знайти ту саму, особливу. Важкі зморшки досвіду проорали високе чоло старого, роки притрусили порохом скуйовджене волосся. Широкі брови здавалися ще більш насупленими, ніж завжди, через смуток, що нещадно стиснув серце. Турмалінові очі випромінювали неспокій, наче в генія або ж у божевільного… Глибокі синці під очима виказували безсонні ночі, сповнені спогадів. Широкий ніс з горбинкою увінчував римський профіль старого. Потріскані від солоного повітря тонкі губи без упину повторювали одне й те ж ім'я. Ямочка на гострому підборідді трохи пом'якшувала риси обличчя, створюючи легкий шарм. Загартовані жилясті мужицькі руки вкриті рубцями, що стали картою-путівником його нелегкого життя. Безформний одяг сховав змарнілу постать від людського ока.
Руки тремтяче гортали альбом, клубок несамовитих ридань піднімався все вище до горла, дамба сліз мала от-от прорватися, адже він знав, що шукане на наступній сторінці…
Минуле ще швидше пролітало перед очима, створюючи торнадо спогадів, які могли б зруйнувати все. Старому навіть здалося, що фотографії говорять до нього крізь переплети сторінок історії. Атмосфера в кімнаті перетворилася на суворе небо перед страшною бурею…
Раптом стукіт підборів врятував старого від саморуйнування. Упевненою ходою жінка в чорній вузькій вельветовій сукні, у капелюсі зайшла до кімнати. Каштанові кучері струменисто спадали на тонкі плечі. Її котячі очі швидко пробіглися кімнатою. Червоні, як пелюстки троянд, губи вигнулися в посмішку. Гіпюрові рукавички майже сягали згину ліктя, ховаючи білосніжну шкіру пані. Довгий різьблений мундштук з сигаретою елегантно виглядав між тоненьких пальців.
– Ах, це лише Ви… Як завжди вчасно, – з полегшенням зітхнув старий. – Добридень, пані Самотносте…
