Серед птахів ворона на вигляд не є привабливою. Природа обділила її красою, щоб проявити в іншому… Її чорне пір'я та гучне хрипле каркання не викликає захоплення серед оточуючих, а навпаки…
Зате поведінка ворони – особлива, вражаюча. Деяким людям варто повчитися, як треба поводити себе стосовно ближнього у різних життєвих ситуаціях. Щоб переконатися, я почав спостерігати за воронами, щораз відкриваючи нові риси характеру в їх поведінці.
Одного зимового дня я сидів за столом перед вікном, повільно споживаючи їжу… Роздумував про стосунки між людьми, мріяв…
Раптом відчув, що на мене з вікна хтось пильно дивиться. Це мене дуже зацікавило… Почав уважно роздивлятися навколо, шукаючи особу, яка у такий дивний спосіб зацікавилася мною. На вулиці нікого не помітив. Але чийсь погляд таки пронизував мене наскрізь… гіпнозував… Раптом на товстій гілці липи я помітив велику чорну ворону, що причаїлась. Вона лежала, широко розправивши свої чорні крила. Погляд її був спрямований мене. «Щось хоче від мене…» - подумав я. Напевно, голодна… Я швидко розмочив черствий хліб і поніс до ворони. Поклавши їжу під липою, став осторонь, щоб спостерігати за поведінкою ворони. Однак мене дуже здивувала її поведінка… Ворона повільно підійшла до їжі, оглянула її з усіх боків і полетіла на вершечок липи, голосно каркаючи.
«Невже я помилився? Що ж вона хоче?» - розмірковував я, чекаючи що ж буде далі. Та довго чекати не довелось… Через якусь мить біля їжі зібралося багато ворон. Вони зліталися з усіх сторін і прямували до їжі.
«Ото зв'язок!» - здивувався я… Кращий, ніж мобільний… Супер! Клас! Як за мить можна зібрати таку велику кількість ворон?!»
Ворони ходили біля їжі, чекали, поглядаючи на мою знайому ворону, яка примостилася на гілці липи, шоб добре всіх бачити. Раптом вона голосно каркнула, поважно кивнувши головою.
«Мабуть, побажала «смачного»! – подумав я. Враз всі гості почали обідати, а моя знайома ворона пильно спостерігала за порядком, навіть не скуштувавши поживи. Від задоволення вона швидко пересувалася по гілці липи, наче танцювала.
Добре наївшись, гості голосно закаркали у бік моєї знайомої ворони і полетіли, нічого не залишивши для неї… «Але ж моя ворона залишилася голодною, самотньою…» - подумав я. Яка дивна ворона! Яка чудна! Яка нерозумна! Та ще й танцює…
Я пішов знову до хати, щоб принести вороні їжу, але повернувшись, її не застав… Не дочекалася мене… кудись полетіла…
Відтоді ми подружилися з вороною. Вона щодня прилітає до мене, а я її пригощаю, розмовляю з нею. Часто вранці вона проводжає мене до школи, іноді зустрічає, коли повертаюся додому.
Тепер я поважаю ворон і всіх птахів. Це ж наші санітари, провісники погоди… Це наші вірні, розумні друзі!
Бережімо наших «менших братів»! Будьмо милосердні до них! Вони цього варті!
Коментарі