Коли блискуче проміння сонечка починає блякнути, на обрії з'являється рогатий місяць, що, наче леґінь, намагається непомітно виплисти з-за хмари. До речі, вона дуже добре маскує його, тому заклопотані буденними справами люди, яким бракує часу поглянути на небо, навіть не помітили появи срібного дива. Місяць дуже зрадів цьому і, підморгнувши, мовив: «Чудова робота!» Проте, зустрівши мій пильний погляд, він зрозумів, що хтось - таки його помітив. Місяць засмутився: я стежила за кожним його порухом. Так, юна школярка - письменниця, заклопотана своїми справами, все ж знайшла краплинку часу і звела очі до неба. Мені здалося, що я чи не єдина його помітила.
Багато людей, не розуміючи, скільки цікавого і таємничого ховає в собі матінка-природа, кажуть: «Навіщо дивитися на небо? Це лише пуста трата часу! Там завжди все однаково: сонце, місяць, зорі. Яка ж у цьому таємничість, чарівність?» Мені дуже жаль тих, хто так думає. Будучи заклопотаними буденністю життя, вони навіть не помічають нічого високого. Їхні думки весь час одноманітні: сім'я, гроші, робота. Усе. Більше нічого їх не цікавить. Вони, мабуть, навіть ніколи не замислювалися над тим, чому вночі до них приходить сон. Усім відомо: малюк засинає від того, що до його маленьких вушенят пташкою долітає, мов кришталева пісня солов'я у весняному гаю, матусина колискова. Але ж від чого тоді засинають інші? Сон же приходить не лише до немовлят, а й до всіх істот на Землі! А ви над цим коли - небудь замислювались? Якщо ні, то я поділюся з вами цією таємницею.
Коли рогатий місяць розливає по світу срібне сяйво, на землю приходить ніч. Чи знаєте ви, хто вона? Це не темрява, що поглинає скупе світло вечірніх ліхтарів у великих містах, це не просто час, коли все навколо затихає. Ніч – це матінка світу. Побачивши, що сонце сховалося за обрій, вона непомітно приходить до кожного і співає колискову. Іноді ми проганяємо ніч думками про те, що потрібно ще працювати, але наша мати-трудівниця ніколи не здається. Вона продовжує співати. Дуже часто навіть не розуміємо, що ці звуки, які долітають до наших вух, – її пісня. Коли ніч нарешті перемагає, ми відчуваємо втому від змагання. Опісля приходить сон, який переносить нас у царство мрій.
Ніч дарує свою колискову всім мешканцям цього світу. Чують її пісню всі, проте є такі, що перемагають у двобої з нею. Вони ніби слухають прекрасну мелодію і насолоджуються кожною п'янкою нотою, проте сон до них не приходить. І ці диваки – це закохані. Вони можуть аж до світанку просидіти біля вікна у роздумах. Ніч-матінка нічого з ними вдіяти не може. Мабуть, кохання й справді найсильніше у світі почуття, адже його не може подолати навіть колискова ночі.
Надворі темно, а я досі не сплю. Усе слухаю дивну мелодію. Невже чари пісні не діють і на мене? Так, ноче, матінко моя, мабуть, я закохалася.
