Думки – океан таємниць, незрозумілостей, мрій, суперечок. Дуже часто в моїй голові їх так багато, що мені ледве вдається врятуватися від них і не потонути в незвіданих загадкових хвилях. Я немов самотній човняр-мандрівник, що з усіх сил намагається побороти шторм думок і, всупереч стихії та страху, що міцно сковує тіло, вперто й наполегливо співає свою баркаролу нескореності. Море все дужче лютує й намагається поглинути човен. Одні думки-хвилі завзято несуть мене праворуч до берега, інші ж упевнено тягнуть уліво. Від несамовитого шторму я втрачаю свідомість, а хвилі все ще змагаються за моє непритомне тіло…
Отямилася вже на березі. Море напрочуд тихе, спокійне. Окрім понищених дощок, що залишилися від човна, ніщо не вказує на те, що лютувала негода. Я зраділа: нарешті штиль! Тепер моя голова звільнилася від полону думок. Нарешті можна відчути справжній неповторний смак спокою…
Дзень – дзень! Дзень – дзень! Неочікувано солодку тишу порушив надокучливий, знайомий усім школярам звук будильника. Невже це ранок? Ах, думки, ви знову вкрали в мене сон…
