1 1 1 1 1 (1 голос)

Присвячується мамі й татові

Вася жив у селі Трудолюбівка. Всі жителі села його дуже любили, бо він був працьовитим і підбадьорював свого дідуся. Але грошей у єдиного родича на навчання онука не було, тож хлопець засумував. Дідусь хотів віддячити Васі за допомогу.
- Синку, ти дуже хочеш чогось досягти?
- Дуже, тату! (так хлопець називав свого дідуся).
- Тоді ти підеш у подорож  до трьох маленьких міст – Миру, Любові та Толерантності, де навчишся основ життя.
- Але як мені це допоможе? Адже зараз для досягнення якоїсь мети потрібно вивчити хоча б іноземну мову та математику.
- Передусім, треба мати душу і відчувати її важливість.
- Як це зрозуміти?
- Ось якщо ти підеш у цю казкову подорож, то багато чого зрозумієш з моїх слів.
- Я не хочу Вас покидати, бо мені небайдужа Ваша доля.
- Не переживай, я сам, мабуть, впораюся, хоча, можливо, я роблю помилку.

Вася узяв з собою на дорогу глечик молока, хліб та рушник. А з іншим по дорозі розбереться. Раптом бачить – містечко, дерев’яним плотом огороджене. Підійшов до воріт, а там два міщанини стоять. Один каже Василеві:
- Іди геть! Чого припер? І без тебе проблем по вуха! – й далі в цьому ж дусі. Хлопчик терпів, терпів ці образи, а потім сказав:
- Замовчіть Ви уже! Надоїло. Той пішов.

Другий міщанин сказав:
- Я бачу, в тебе благородна душа. Але цього недостатньо. Я тебе запрошую на ночівлю до мене додому. Наступного дня Благо (добрий міщанин) попрохав Васю:
- У нас закінчуються припаси срібної святої води, яку винайшов БлагМаг і змішав з хлібом. Він дізнався її формулу, і ось уже десяте століття, як наше місто створює її. Ще й насос прорвало. Допоможеш набрати її?

- Так. Пішли, я Вам допоможу.

Вася побачив алхімічну вежу, в якій сидів нащадок БлагМага і змішував компоненти срібної води, адже рецепт її приготування переходив з покоління в покоління цих чарівників. Вони зайшли у вежу. Благо пояснив хід роботи -  треба розставити смолоскипи навколо казана, покласти лід у отвір у насосі й так далі.
- А це що за хрущ? – спитав грубим голосом один з працівників.
- Рональде, будь ласка, покинь його.

І вони далі працювали.

Раптом Вася запитав:
- А хто п’є цю воду?

Один з добрих працівників ледь врятував хлопця від грубощів злих працівників:
- Вона додає толерантності людині.

Але Рональд продовжував виводити з себе новачка:
- Дурень! Безголовий козел! Нещастя покинуте.

Вася змовчав. Рон подивився на хлопця здивованими очима.
- Я бачу, толерантність сама до тебе прийшла! – похвалив хлопця Благо, - Вода показує свої ознаки тим, хто насправді хоче чогось досягти. Її випаровування збагатило твою й без того гарну душу своїми властивостями. Ну що ж, я піду тебе проводжати.

Вася дізнався, що колись це було село Ненависті, але з візитом чаклуна БлагМага воно почало перетворюватись на місто добрих людей і двадцять років тому змінилося на Благо.
- Бувай!
- До побачення, Ви мені дуже допомогли!

Як дізнався Вася, далі стежинка вела до міста Любові. Коли стежка закінчилась, хлопець побачив місто з триметровою кам’яною огорожею навколо.
- Хто завітав до нашого міста? – запитав великий лицар з вежі над огорожею.
- Я – хлопчик-мандрівник. Я подорожую містами, щоб збагатити рівень своєї культури.
- Тоді заходь. Будь обережним, бо в нас з’явився грифон, який уміє розмовляти та який інколи може змусити людину віддати щось заради когось іншого. Але взамін на це людина отримує Подарунок в Майбутньому. Цей подарунок – Любов.

Заходячи до міста, Вася побачив дівчинку свого віку та схожу на нього. Хлопець щось відчув, але не знав, що саме.
- Коли ти завершиш мандрівку нашим містом, тоді зрозумієш незрозумілі відчуття, - сказав лицар і пішов.

Вася спитав дівчинку:
- Як тебе звати?
- Кеті, а тебе?
- Вася. Я шукаю житло. Не підкажеш, куди мені йти?
- Моя сім'я щиро запрошує тебе в гості.
- О, дякую!

Вони повечеряли, розповідаючи один одному про себе. Наступного дня Кеті та Вася вийшли на ґанок. Раптом невідомо звідки прилетів грифон.
- Віддавай усю їжу, що маєш, і рушник, або я заберу дівчинку назавжди.

Хлопець мав велике серце і віддав своє майно.
- Я бачу, в тебе благородне серце. Я збагачу твою душу Любов’ю. Прощавай! – сказав грифон і полетів.
- Дякую тобі за твій вчинок. Чим тобі віддячити?
- Підемо далі разом.
- Добре, Васильку.

Ніхто його ще так не називав! І Вася зрозумів, що його почуття до Кеті – відданість і любов. Він поцілував дівчинку, і вони вже разом продовжували подорож, яка проходила між скелями.

У дівчини був перстень, який перейшов їй у спадок від мами. Коли хлопець побачив його у Кеті на пальці, він сказав:
- Дай мені, будь ласка, персня подивитись.
- Не дам, бо на цій скелі це небезпечно.
- Та дай, нічого ж не буде.
- Ну добре, візьми.

На біду, у той момент Васі не вистачило спритності, бо був ризик упасти. Кільце полетіло дуже далеко та зникло.
- О, ні! Ти дурень! Ти його втратив!

Кеті відвернулася, але єдине, що їм залишалося робити, це йти далі. І ось вони бачать третє місто – місто Миру. Воно взагалі не мало огорожі, і вийшов їм на зустріч не міщанин або лицар, а звичайний християнин.
- Добрий день, дорогі гості!
- Ми Вам також його бажаємо… Але в нас його вже немає, - закінчив Вася.
- Нічого! Заходіть до нас, у мою хату.

І вони пішли. В хаті Мирона (християнина) сиділа його жінка – Марина й плакала.
- А чому Ви плачете? – одночасно спитали прибулі.
- До завтра все наше місто мусить здати величезний врожай для дітей з дитячого будинку, а наша картопля на одному гектарі землі ще не зібрана, а ще завтра ярмарок, де можна заробити гроші на виживання взимку. Що робити?
- Працювати! – сказали діти і пішли на огород. Вася і Кеті дуже хотіли працювати, але зовсім не хотіли разом. Але, заради допомоги добрим людям вони працювали… працювали… і доробили справу! Діти на радощах помирилися.
- Дякуємо Вам дуже! За вашу допомогу ми дамо вам тачку і три міхи картоплі. До побачення!

І Вася усе зрозумів. По дорозі під горою він раптом найшов перстень Кеті і віддав їй.
- О, дякую тобі, - і вони взялися за руки та пішли далі.

Дідусь дуже зрадів поверненню. Картопля дала гроші на початок навчання і прогодувала їх…

…В майбутньому Вася і Кеті одружаться і матимуть трьох дітей – хлопчиків Богдана та Мирона й дівчинку Любу. А потім колись Вася спитає у свого дідуся:
- Але навіщо потрібні були нечесні люди та погані події? Це ж не допомагає.
- Не існує добра без зла. Якщо ти не знаєш, що таке зло, то не знатимеш, що означає добро. Пам’ятай цю істину!

2009 р., 10 років

Коментарі  

ісаєвич
+2 #4 ісаєвич 01 квітня 2011
Десь-колись, коли Вася і Кеті одружаться, матимуть трьох діток - наш Василько розповідатиме їм цю свою казочку з правками від п. Оборіної, п. Штурмана та побажань Ісаєвича: працювати над словом.
А, в загалі, що ми хочемо від 10-ти річного?
Васильку, я в Твої роки такого не писав... Пиши і радуй нас своєю фантазією!
Оборіна
0 #3 Оборіна 21 листопада 2010
Привіт, Васильку! Прочитала я твою казочку. Фанта-зії у тебе хватає, але ти часом забуваєш за деталі, які читач може зразу підловити. Ну, наприклад, я просто сміялася, коли прочитала, що хлопчик взяв з собою в дорогу глечик молока. То як же він ніс це молоко? Якщо ти хотів сказати, що більше нічого не було, крім молока, тоді перелив би в якусь посуду, щоб нести. Адже дорога далека. Та й молоко скисне швидко. Пиши краще, що взяв окраєць хліба. Не журися... Я тоже люблю дуже молоко, але не подорожую з ним далеко. Казка ще мені не дуже сподобалася тим, як ти її починаєш. Завжди придумуй цікавіший початок.
Пиши, сонечко, а я потім почитаю.
shturman
0 #2 shturman 30 жовтня 2010
Юний друже Васильку! Дуже прошу переформатувати твій твір в "Блокноті". Ми про це уже давно домовлялись. Щиро.
NinaMal
0 #1 NinaMal 07 вересня 2010
Цей твір, а також деякі інши твори Василя,які не представлені тут, надруковані в літературно-мис тецькому журналі-газеті для школярів "Сузір"я" №3 2010, що видає МАЛА АКАДЕМІЯ літератури і журналістики
Ссылки запрещены

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі