За темним дрімучим лісом було болото. В ньому жила жаба, дуже любила вихвалятись, та й усе про всіх знати. Якось до того болота прилетів журавель.
А жаба до нього:
- Агов, а чого це ти до мого болота прилетів? Хіба немає іншого? Ти тут усіх перелякав.
Журавель вибачився, тай каже:
- Я не знав, що тут хтось живе. Летів я дуже довго, от вирішив трохи перепочити. Побачив болото тай приземлився.
- А звідки ти летиш? - поцікавилась зелена квакуня.
- Та аж із того краю лісу, лечу до дому.
- А де твій дім? - запитала жаба.
- Он, там за тим полем є велике місто, там живуть люди. На одному з будинків на самому даху, я оселився.
- На даху будинку, це ще, що за новина! Ніколи про таке не чула, - промовила жаба. Дуже вже стало цікаво зеленій, от надумала вона просити цього птаха взяти її з собою, до міста.
- Послухай журавлику, ти трохи вітпочинь, а я принесу тобі водоростей та риби. Поїсиш, а далі вже полетиш додому.
- Добре, - погодився журавель.
Жабка швиденько принесла, що обіцяла.
- От я відпочив і наївся, дякую тобі за гостинність. Чим тобі віддячити, ти тільки скажи - все зроблю.
- Візьми мене з собою до міста.
- Гаразд, але може не варто цього робити, тут так гарно, тихо, затишно є болото, а там...
- Візьми тай усе.
- Добре, - погодився журавлик. - Ти зловися мені за ногу і тримайся міцніше.
Зловилась жабка за ногу журавля і вони піднялися в небо. Прилетіли вони в місто. Зупинились на даху, де жив журавлик.
- От, я тут живу, - сказав птах.
Оговтавшись трохи від перельоту, зелена квакуня підстрибнула до краю даху будинку:
- Ой, як тут високо!
- Але звідси усе можна побачити, - додав журавель.
Роздивляючись довкола, жабка зрозуміла, що вона не зможе жити в місті, де живе її новий знайомий.
- Так, ти був правий, - погодилась жабка, - там на болоті краще. Тут дуже шумно, тай немає води, а я без неї не зможу жити.
- Добре, - каже журавлик, - віднесу тебе до лісу, до твого дому.
Вранці, як обіцяв, журавель відніс жабку до її домівки, а сам відтоді часто її навідув.
