На околиці лісу була хатинка, і жив у цій хатині: тато-зайчик, мама-зайчиха та їх п'ятеро синів-зайчиків. Кожного ранку, коли ще лише світало і всі спали, зайчик вирушав на людські городи, щоб принести своїм дітками свіженької моркви та капусти до сніданку.
Одного разу сталася, коли зайчик на полі набрав моркви і капусти повний мішечок, вертаючись він зустрівся зі сторожовим собакою.
- А, що ти тут робиш? - запитав собака.
- Хіба не бачиш! Мішечок з овочами несу до дому.
- Так бачу, що ти крадеш з чужого огороду капусту та й ще моркву. Мій господар давно вже не задоволений, що хтось носить овочі з його поля. От і попався ти! - промовив собака.
- Твій господар? То виходить, ти сторож на городі.
- Так, я стережу тут все.
- Ха-ха-ха, - розміявся зайчик, - та який із тебе сторож, якщо город майже напівпустий! Щойно я цілий мішок набрав капусти, а ти навіть мене і не почув, що хтось на городі господарює. Твоєму газді потрібен інший сторож, не такий, як ти. Давай закладемося: завтра, - каже зайчик, - я прийду в такий самий час, як і тепер; певен, що ти знов мене не почуєш, бо спатимеш міцно.
- Я! - відповів собака, - тебе не почую?! Добре! Приходь, але пам'ятай: якщо я впіймаю тебе на городі, то до поки цього поля будеш мені сторожувати. А якщо ні, то ти щоранку можеш сміло приходити і брати мішок з овочами.
- Добре! - погодився зайчик, та й пішов...
Прийшовши до дому, зайчик виклав з мішка все, що було - капусту, моркву. Малі синочки-зайчики зраділи татовому гостинцю. Тато-зайчик поснідав, відпочив трошки, взяв мішечок за плече порожній, та й знов подався на огород, де був вранці. Прийшов, набрав капусти, моркви та ще й бурячка знайшов, і іде собі... А тут собака.
- Ми ж з тобою домовлялися, ти прийдеш на світанку.
- Я тебе вперше бачу, - відповів здивовано зайчик, - і ні про що з тобою не домовлявся. А ти хто такий? - запитав зайчик.
- Я сторож на цьому полі - хіба не бачиш?
- Так, бачу, що у цього городу немає сторожа, бо якби він був, то я б точно не набрав повний мішечок овочів. Давай закладемося, - каже зайчик, - завтра я прийду в цей самий час, а ти мене і не помітиш, як я буду брати овочі.
- Добре, приходь. Але пам'ятай, якщо я впіймаю тебе, то сторожуватимеш для мене цей город. А якщо не помічу тебе, як на городі будеш, то щоразу в обід братимеш такий самий мішечок з овочами, - сказав собака.
- От і домовились, - погодився зайчик, поклавши мішок на плече, і пішов.
Прийшовши додому, виклав з мішечка все, що приніс, трохи припочив, та й знову подався на город. Тихенько підкрався, набрав повний мішечок овочів, а тут і собака.
- Знову ти! - промовив Сторож-собака.
- Хіба ми знайомі? - відповів зайчик.
- Та що, то не ти був тут вранці чи в обід?
- Я тебе вперше бачу, - вдав зайчик. - Хіба ми знайомі?
- Та скільки тут вас є? - промовив собака.
Як не дивно, але знов сторожовий собака заклався з зайчиком. Задоволений зайчик прийшов додому, і став розповідати, як йому вдалося обхитрити собаку-сторожа. Вранці вухань взяв мішечок, пішов до комори, набрав тих овочів, що приніс з городу, та й подався до поля, де сторожував собака. Дивиться, а сторож уже на городі сторожує. Підкрався блище до городу з повним мішком овочів, що приніс з дому, та й кричить:
- Сторожуєш? Ходи глянь, що в мене у мішку!
Собака аж застих:
- Не може бути! - вигукнув він. - Я ж цілу ніч на городі! Коли ти встиг набрати мішок овочів?
- Я ж казав, що прийду на світанку, - промовив зайчик.
- Ну що ж, я дотримаю свого слова і щоранку можеш приходити і брати мішок з капусти з морквою, - сказав собака.
Закинув вухастий мішок на плечі та пішов. Відійшовши трохи з дороги в траву, відпочив, далі знову закинув мішок на плечі, і до городу вертається. Бачить - сторож на городі.
- Сторожуєш, - кричить зайчик, підійшовши ближче. - Подивись, як я й казав: візьму повний мішечок капусти та моркви, а ти і не почуєш! От бачиш, а ти кажеш - "я сторож на городі".
Так зайчик вчинив і у вечері, і три рази на день від того часу спокійно ходив на город, а собака нічого йому не казав, бо сам дав слово: якщо не впіймає на городі зайчика, то допоки поля він буде вільно брати овочі. Так, обдуривши собаку-сторожа, зайчик зробив запасів ще й на зиму. Та й зимували собі тато-зайчик, мама-зайчик, та їх п'ять зайчиків-синочків на околиці лісу, та й горя не знали.
От і казочці кінець, а хто їсть капусту і моркву, той виросте великий і здоровий!
Коментарі