В одному селі народилася дівчинка. Згодом її батьки розлучилися й залишилася вона з мамою. Звали її Полліанною.
Одного разу, коли Полліанні вже було дев'ять років, матуся розповіла їй, як поводитися із друзями, щоб вони не ображалися:
– Полліанночко, люба, не сварися з друзями, бо можеш їх образити, – повчала мати – завжди ділися, навіть, якщо вони не хочуть і не просять нічого.
Запам'яталися матусині слова дівчинці, але найбільше торкнулися її душі слова: «Не кидай друзів у біді».
Але нажаль, в Полліанни зовсім не було друзів! Вона ходила до сільської школи вже три роки, проте, ніхто не вважав, що Полліанна нормальна дівчинка. Вони просто не знали її, от і все! Деякі просто заздрили дівчинці! Адже вона дуже добре вчилася й гарно володіла рідною мовою. Також Полліанна стежила за своїм виглядом, піклувалася про одяг, волосся, нігті. І все ж таки її вважали дивакуватою…
Одного ранку, дівчинка збиралася до школи. Вона вдягла шкільну форму, почистила щіткою взуття, зробила собі дві косички та й пішла до школи.
Вона прийшла за двадцять хвилин до початку уроку. Знявши верхню кофтину, Полліанна попрямувала до своєї парти. Вона сиділа сама. Дівчинка мовчки виклала пенал, підручник та зошит з портфелю на стіл. Вона побачила, як декілька дівчаток розмовляють між собою та дивляться на Полліанну. Вона хотіла підійти ближче, але подружки вже розмовляли про квіти й відвернулися до вікна. Так пройшов урок…
На наступному уроці була контрольна з математики. Павлик раптово згадав, що анічогісінько не пам'ятав! Він нахилився вперед, адже Полліанна сиділа спереду, та торкнувся її волосся.
– Гей! – тихенько мовив хлопець до Полліанни. – Полліанно, допоможи будь ласка! Як записати задачу? Допоможи мені!
– Я не можу!
– Чому це?!
– Контрольні роботи створені для перевірки знань, які в тебе є зараз, – повчальне мовила Полліанна.
– Глянь яка! То ти мене ще й повчаєш!
– Ні, але правил треба дотримуватися.
– Он як! Може ще й на заборону сидіння правила є?!
– Відчепись, – попросила дівчинка, – ти мені заважаєш.
– Слухай, я тебе поросив. Що, це теж заборонено?
– Щоб ти не казав – все одно ні! – відказала учениця.
– Жадина! Найсправжнісінька!
– Я не... Та я все одно тебе не слухаю.
– Жадина!
Полліанна відвернулася й почала розв'язувати рівняння. На щастя, вчителька була зайнята, і не помітила, як учні розмовляють на уроці.
Полліанна отримала дванадцять по контрольній, а в Павлика була п'ятірка. Він попросив відмінницю допомогти йому.
– Вибач, будь ласка! Я більше не буду.
– Та звісно! – посміхнулась дівчинка.
– Справді?
– Звісно, що так! – сказала Полліанна і поті ще додала: – Не переймайся!
– У такому разі, тобі не було б важко пояснити мені задачу та рівняння?
– Ні, що ти! – жваво відповіла учениця і заходилася пояснювати Павликові розв'язання задачі і рівняння. Тепер в неї з'явився друг, справжній друг!
Відтепер Полліанна завжди допомагала йому, і він теж завжди був разом із дівчинкою.
Одного разу, десь через місяць, Полліанна замислилася над тим, що ніколи не допомагала Павликові у біді. «То ми ще не справжні друзі!» – подумала дівчинка. Справа в тому, що «особливої допомоги» хлопчику вона ще ніколи не надавала. Дівчинка підвелася, пішла на кухню і розповіла про все матусі. Остання пояснила дівчинці, що вони справжні, найсправжнісінькі друзі! Проте, Полліанну це не дуже переконало і мати запропонувала дівчинці дещо зробити, а саме, подарувати Павликові щось. І хоч це не дуже вирішувало проблему, хлопчик все одно відчує, що Полліанна справжня подружка!
Згодом хлопцю дуже знадобилась допомога. Річ у тім, що він заблукав! До школи він ходив самотужки, та після проводжував подружку додому. Цього разу він пішов не у той бік, на щастя, Полліанна почула його вигуки, знайшла і відвела Павла до свого дому. Там вони з'їли тістечка, що приготувала мама дівчинки і випили чаю. Тоді усі вони пішли шукати шлях до дому Павлика. Цього разу, хлопчик пішов правильною дорогою і дійшов додому.
Полліанна перезирнулася із матір'ю й обоє посміхнулися.
Коментарі