У лісі буває всяке, особливо, коли це стосується сороки. От і сталася ця стара казка з цією білобокою.
На старій сосні біля лісу звила собі гніздечко сорока-білобока. Усе про всіх знала, усе усім розповідала, та якось до тієї сосни завітала і білочка і поселилася в одному із дупел. Сорока відразу кинулася до своєї сусідки з новинами.
- Доброго ранку!
- Доброго! - ввічливо привіталася білочка.
- А чи чули ви, що їжачок-хитрячок перепливав сьогодні струмочок в лісі та й загубив в ньому свій кошик з грибами? А чи знаєте ви, що під отими старими соснами ростуть отакенні гриби: червоні, білі, рожеві...
Тут сороку перебила білка, чула-чула каже, мабуть смачні гриби, мабуть їжачок саме там і назбирав повний кошик.
- Так, так піду вже, бо ніколи мені, - каже сорока, та й полетіла по лісу чутки збирати і свої розповідати.
Зрозуміла білочка, що її чекає з такою сусідкою та й вирішила провчити білобоку. Якось під вечір знову завітала сорока до білочки з новинами, а тут білочка і каже:
- Ой сосідко моя, жила я у старому лісі, що за оцими горами, та чула я від звірів, що жила там стара білка, за довго до мене. Де вона саме мала дупло, ніхто не знає, але подекують, що на одному із дубів. У тієї білочки було все найгарніше, бо мала вона золоті горішки, які тримала подалі від очей других звірів. Ходили чутки, а може і не чутки, що хто знайде ті горішки, то зможе стати ким захоче.
От зацікавилась білобока тим, що почула та й відразу до білочки.
- Ніколи мені, піду вечерю готувати.
А сама до гнізда полетіла, та й думає: «Є ні, не буду розповідати нікому, бо знайде хтось інший оті горішки швидше за мене, та буде мати все найгарніше і ще й зможе стати ким схоче».
З самого рання полетіла сорока-білобока до старого лісу і почала шукати дупло, в якому жила колись та білочка, про яку розповідала їй нова сусідка. Від дуба до дуба так перелітала сорока в пошуках дупла. Заглядала в кожен куточок і тут в одному з дупел знайшла щось на самому дні. Зраділа, витягла на зовні - а там горішки.
- Ой яка я розумниця, - промовила сама про себе сорока. - Оце мені пощастило, мабуть це і є ті горішки, що колись заховала та білка.
Принесла їх до гнізда тай заховала.
- От тепер буду мати все! Стану ким хочу!
Помітила білка вдоволину сороку з ранку, та й кличе її до себе в гості. А та й каже до горішків:
- Хочу найгарніше платтячко, щоб нівкого такого не було, а пір'ячко червоне.
А білка почула сороку та й кричить до неї:
- Ой, яке ж гарне у вас платтячко, а яке пір'ячко! Напевно ні в кого немає такого в лісі.
А сорока дивиться на себе - не бачить нічого, от думає, напевно так і є, раз білка бачить.
- Ніколи мені по сусідах ходити, піду по роботі, - та й полетіла. Прилетіла до струмочка, а там ведмідь рибу ловить.
- Доброго дня тобі бурий! Мабуть набридло тобі, що всі тебе бурим називають, не те, що я захотіла пір'ячко червоне - та й поміняла.
Дивиться на неї ведмідь, та й каже:
- Чого це ти, білобоко? Грибів мабуть не тих поїла, яке ще пір'ячко червоне?
- А хіба ти не бачиш? Ти далі свого носа нічого не бачиш, - сердито відповіла сорока, і полетіла далі.
Летить через галявину, а там лисиця квіти збирає.
- Доброго дня кумонько! Яка ж ви сьогодні руда! Мабудь така, як і завжди, не те, що я захотіла пір'ячко червоне - і маю.
Дивиться на неї лисиця, нічого не розуміє.
- Про що це ти говоришь, сороко? Яке ще пір'ячко червоне? Та ти з роду чорна, білі боки.
- Хіба не бачиш мого платтячка і пір'ячка найгарнішого в лісі?
- Ти мабуть щось наплутала, - промовила сміючись лисиця.
Так пролітала сорока цілий день і всім хвалилася своїм пір'ячком і платочком, якого ніхто не міг побачити. Зрозуміла сорока, що білка її надурила. Зібралась та й полетіла до старого лісу за гори. І відтоді там живе. Ніхто більше не бачив сороку, лише повзли лісом чутки, що вона тепер ні з ким не дружить і що живе в дуплі старого дуба.
Коментарі