(Казочка для сестрички)
Одного погожого літнього дня на зеленому лугу, серед квітучих польових квітів розгулював коник. У нього був чудовий настрій, він, стрибаючи, підспівував:
«Як же весело мені,
в світі цім живеться,
хочеш спиш, а хочеш їж,
праця не береться».
Неподалік коника проходила мурашка, тримаючи на собі зернятка пшениці та кукурудзи, які несла до своєї домівки.
Побачив коник мурашку та й каже:
‒ Агов, подруго, що ж це ти все носиш, та й носиш? Ходімо зі мною пісню поспіваємо, повеселимося. Поглянь як навкруги красиво, скільки цікавих забав!
Глянула здивовано мурашка на стрибунця й промовила:
‒ Мені ніколи відпочивати! Я збираю їжу на зиму. Чому ти не робиш те ж саме? ‒ запитала вона у коника.
‒ Тьху! Навіщо турбуватися про зиму? ‒ сказав він, ‒ у нас зааз достатньо їжі, для чого думати, що буде потім?
На що мурашка не відповіла ні слова та продовжила працювати.
Літо, осінь швидко промайнули. Наступила зима. Коник відчув, що вмирає від голоду, глянув через своє віконце і побачив мурах, які смакували кукурудзою та зерном зі своїх сховищ.
І тільки тоді коник зрозумів важливу річ, що... найкраще ‒ це підготуватися до неминучих змін.
Автор: Ігор Матковський, 8 років, м. Івано-Франківськ, журналіст, ведучий телепроєкту «Подружки»
