«Віршик для свого братика, а казочку для сестрички»
Про те, як оживає вночі школа!
Сьогодні мені наснився дивний, чудернацький сон про мою школу. Мій сон був кольоровим і фантастичним. Все довкола почало оживати і рухатись. Найперше, я зазирнула до кабінету історії. Там сперечалися наші перші гетьмани, про теперішню Україну. Побачивши мене, вони перестали розмовляти між собою і запитали:
- А ти хто така, історію знаєш?
Я злякалася і побігла до наступного кабінету. Не встигла я ще туди зайти, як все довкола заговорило: і квіти, і дерева, і птахи, і звірі... Вони запрошували мене у свій світ.
- Ти станеш одією із нас і будеш знати все, що тебе цікавить.
Далі я повернула за ріг і завмерла біля класу математики: усі рівності, фігури, дроби, числа, вияснювали хто серед них найважливіший. Раптом з класу української мови я почула галас. Там частини мови обурювалися, як недбало ставляться учні до граматики.
Стомившись від всіх звуків, я сіла відпочити на сходинки. Раптом з усіх кабінетів почали виходити різні герої і прямували до спортзалу. Все змішалося - фігури, звуки, частини мови, історичні постаті, а серед них літали птахи і ходили звірі. Я довго спостерігала за цим галасом, але нарешті наважилася підійти і сказати:
- Ми, діти, буваємо дуже не чемні по відношенню до Вас. Вибачте нас, ми будемо тепер наполегливо вчитися, і даю Вам всім обіцянку за добру і шанобливу поведінку до усіх предметів.
Всі вислухали мене і почали розходитися до класів. Раптом, продзвенів будильник і прокинувшись я зрозуміла, що це був сон з хорошим кінцем.
