"Віршик для братика, казочка для сестрички"
В загадковому Парижі жила Елізабет. Вона ходила в школу у восьмий клас. Все було добре, але однієї ночі вона у своєму сні побачила дівчину. Її було видно наче привида, вона була трохи прозорувата, але все ж таки в голубій суконці і в білих черевиках, а її світлі кучері спадали їй на плечі. Коли Елізабет вирішила до неї підійти, дівчина промовила тільки одне слово "Анабель" і зникла. Ліз швидко прокинулась, подивилась на годинник, була тільки п'ята година, але до ранку вона так і не заснула. Вона все думала, що значить це їм'я, що ця дівчина хотіла цим сказати?
- Можливо це ім'я цієї дівчини? - сказала Ліз.
Вона весь день думала про це, але на думку так нічого і не прийшло. Нарешті ніч, Елізабет солодко спала, а загадкова дівчина знову з'явилася у її сні, але вже не прозорувата, а звичайна, як людина. Ліз побігла до неї так швидко як тільки змогла і запитала все, що спало їй на думку.
- Тебе звати Анабель? - захикавшись запитала Ліз.
- Яка ти здогадлива. Так, я Анабель, - сказала вже не загадкова дівчина.
- А чому сьогодні ти вже не прозора як тієї ночі?
- Ну ти ж весь день думала про мене, але так і не згадала.
- Згадала? - запитала Ліз - Я тебе взагалі знаю?
Анабель натомість посміхнулась і розповіла вірш:
- Сни вони дивні, цікаві
Завжди таємничі
А сенс їх глибоко в тобі
Але пам'ятай лиш одне
Секрет зрозумієш як двері відчинеш
У цих снах таємничих твоїх.
Анабель вмить зникла, а Ліз прокинулась. Вона довго думала над віршем Анабель і раптом саме перед сном згадала, що в першому класі в неї була найкраща подружка, яку звали Анабель. Нарешті після довгих розмірковувань вона заснула. У своєму сні Ліз ходила по зеленій галявині і як з під землі з'явилася Анабель.
- Ну що, згадала?
- Ти була моєю найкращою подругою в першому класі, так? - перепитала Елізабет.
- Молодець. А хочеш я тобі розповім, що сталося? - риторично запитала Анабель.
І не чекаючи відповіді почала:
- Пам'ятаєш екскурсію в ліс. Коли я раптово зникла. Так ось це помітила тільки ти і ні кому не сказала. Я три дні була в лісі поки нарешті не знайшла вихід. А додому я прийшла вже на четвертий день.
- Вибач, будь ласка, вибач - благально просила Ліз.
- Ми з батьками переїхали і тепер живемо в Лондоні, з тобою друзями ми вже навряд чи будемо, - сказала Анабель. - І я ніяка не справжня Анабель, я твоя підсвідомість, а цей вчинок був глибоко всередині тебе. Просто знай про це...
