За оповіданням М.Шолохова "Доля людини"
Мирне, голубе небо, щасливе життя мільйонів людей і враз - жахлива звістка, яка одним рухом перекреслює мільйони людських доль, звістка про початок війни. Враз тут і там постають картини прощання жінок з чоловіками, батьками та синами.
Так трапилося і в оповіданні Михайла Шолохова "Доля людини" з головними героєм Андрієм Соколовим. Він вижив при голоді в 1933-му році, хоча й втратив усіх рідних. Потім Андрій одружився, у нього з'явилися діти, він завів господарство й почав щасливо жити. Але і його щастя, як і щастя всього народу, зруйнувала звістка про війну. Соколов пішов на фронт, де зазнав дуже багато лиха: за перший рік двічі був поранений, а потім потрапив у полон до німців. Там було так важко, що він схуднув на тридцять кілограмів і лише солдатська гідність врятувала його від смерті й дала змогу легше працювати. Це сталося після того, як Соколов показав свою сміливість перед комендантом, який хотів його розстріляти. Пізніше Андрій зміг втекти з полону, і через це був дуже щасливий. Ось з якими словами він звернувся до звичайного російського солдата: "Любий ти мій пуп'янку! Синку дорогий!.." Соколов думав, що на цьому його страждання завершаться, але не так стался, як йому гадалося. Через три тижні після повернення Андрія Соколова з полону прийшов лист з Воронежу від сусіда Івана Тимофійовича, в якому йшлося про смерть Андрієвої дружини та дочок, через те, що в хату влучила бомба. Він був у розпачі та згадав, що залишився ще син Анатолій. Андрій жив мріями про щасливе повоєнне життя з сином, але знову доля зіграла з ним у злий жарт: в День Перемоги ворожа куля влучила в Анатолія і той помер, а з ним остання радість і надія Соколова. Це був, напевно, найстрашніший і найжорстокіший удар долі для Андрія Соколова, який після цього хоч і занепав духом, але продовжив жити й боротися. Здавалося б, що людина, яка пережила таке горе, як смерть усієї родини, не має вже в серці любові та тепла, але головний герой твору довів зворотнє, прийнявши чужого хлопчика Ванюшу, як свого рідного сина, дійсно щиро полюбив його і знайшла у цьому хлопцеві сенс свого життя. Хочеться вірити, що Соколов, як людина незламної волі, міцного характеру й надзвичайної витримки видолає і зможе виховати в серці свого прийомного сина патріотизм та любов до Батьківщини.
На мою думку, не існує такої родини, яка б не зазнала втрат у війні. Кожен втратив чи батька, чи брата, чи чоловіка чи сина. Звичайно, це непоправне горе, але воно об'єднує і згуртовує народ, виховує у серці людей такі риси, як саівчуття, любов до ближнього, вміння допомогти навіть чужій людині. Я думаю, що на прикладі твору М.Шолохова "Доля людини" не одна жінка, не один чоловік та не одна дитина згадали свою трагедію, пов'язану з війною. Наше покоління повинно радіти, що ми живемо в час, коли над головою не гуркочуть гармати, не чути гірких сліз людей, не видно рік людської крові і, найголовніше, не виявляється бажання людей до війни і кровопролиття.
Коментарі
Так, щось я зовсім збилася з теми. Вибач, Андріано. Дозволю собі ще звернути увагу на деякі мовні особливості :
1. Він вижив при голоді в 1933-му році - вижив у голодний 33-й
2. Через три тижні після повернення Андрія Соколова з полону прийшов лист з Воронежу від сусіда Івана Тимофійовича, в якому йшлося про смерть Андрієвої дружини та дочок, через те, що в хату влучила бомба. - Через тири тижні після втечі з полону, Соколову надійшов лист від воронежського сусіди Івана Тимофійовича. Так чоловік дізнався, що під бомбами загинули його дружина й доньки.
3. Він був у розпачі та згадав, що залишився ще син Анатолій. - речення потрібно трішки підкорегувати. А то складається враження, що Соколов лише В КОНКРЕТНИЙ МОМЕНТ згадав про існування сина . Давай спробуємо так : "Сили витримати важку трагедію чоловікові надавала думка про старшого сина Анатолія".
Наостанок, ще раз спасибі тобі за чудову рецензію. Це як маленька остання шана тим, які загинули в нацистських таборах у роки війни. Серед них був і мій прадідусь.