Розташовано адміном МАЛіЖ на прохання керівника літстудії «Перевесло» Тетяни Балагури
Цей процес потребує спокою і впевненості. Дихайте, дихайте, бо на найближчі три хвилини ви не матимете такої можливості. Чи то з ваших уст лунатиме пісня, чи ви лише налаштуєтеся на неймовірні звуки альту, сопрано, тенора й басу й будете слухати, забувши про все на світі. Закінчилася. Як ваше дихання? Важко, хочеться трохи перевести його, звичайно. А уявіть життя, де кожен крок – це пісня, кожний злет і падіння – на нотному стані: від "сі" до "до", від "до" до "сі", іноді затримуючись на "ля" чи "фа". Коли вашим голосом захоплюються сотні, а оплески дарували й король з королевою. Жити без відпочинку між піснями. Ну що ж тоді було з вашим диханням?
Її "Калину" знають за межами України, і там, як вона колись казала, їх іноді люблять більше ніж вдома. Свій репертуар солістки вона завчила напам'ять і, напевно, готова дарувати ці пісні кожному, наповнюючи людей своєю неймовірною експресією й харизмою. Вона – Мізєва Наталія. І сьогодні ми почуємо її найголовніші пісні, пісні життя.
Пісня доброти і людяності
Почати потрібно саме з цієї пісні, бо, знаєте, якби не вона, то я ніколи не писав би цих щирих і наповнених повагою слів, наші шляхи просто б не перетнулися й це було б неймовірною втратою для мене. А вона, думаю, це якось пережила.
Бути вчителем – найвищий ступінь самопожертви. На рівні з любов'ю вона змушує тебе віддаватися людям сповна. Чути голос заслуженої артистки України кожної середи, напевно, це і є щастя. Особливо, коли людина дарує тобі всі свої знання й завжди знає, чим наповнити тебе цього разу. Потоки її неперевершених міфів та історій живлять сотні дитячих сердець. Вона вчить чомусь більшому, ніж художня культура, вона вчить дітей життю.
Черчіль казав, що владі вчителя позаздрив би будь-який політик. Так-от, за майбутнє цих дітей не потрібно хвилюватися, бо з-під рук майстра виходять шедеври. Яким би необробленим не був діамант дитячого серця, це до снаги її ювелірній майстерності. Скільки неймовірних голосів вона знайшла, а скільки ще знайде?
Пісня - подорожі
У вас є страх? Це, швидше, риторичне запитання, бо ми всі чогось та й боїмося. Покинути рідну домівку – Волинь, сісти в потяг і поїхати не за одну сотню кілометрів від рідного дому, у невідому Полтаву, маючи лиш геніальний голос і запрошення Григорія Левченка – керівника народного хору Полтавського педагогічного інституту. Досить сміливо. Потяг її життя робив неочікувані віражі, але, як бачите, не зійшов з колії й торує шлях не зупиняючись, у ритмі її улюблених народних пісень. Сама вона зізнається, що в житті більше бувало поворотів зовсім не в бажану сторону, тож вона мусила змінювати напрямок своєю працею і потом. А подорожі – це її натхнення, бо найпрекраснішою я побачив її у вагоні потягу, відкриту й неймовірно цікаву, вона стала моїм вікном у світ незнаного й чаруючого.
Пісня - артиста
Повний зал еквівалентний декільком учням із захопленими очима. Це головне правило артиста, і хто, як не Наталія Семенівна, це знає. Її життя - пошук ідеалу творчості серед грандіозних концертів чи сімейних ліцейних вечорів. Усе повинно бути неймовірним. Кожен танець чи пісня – це й сценічна постановка, і драматургія, якій би позаздрив навіть Шекспір. Якщо можеш, вийди й покажи, на що ти здатен. Диригент прекрасного в мініатюрному світі ліцею, вона завжди подарує тобі ідею чи просто підштовхне до зустрічі з примхливою музою… І нічого не захоче натомість. Вона просто цим живе, життям сцени й виступами, народним співом в вишитими сорочками, очима своїх вихованців і щирими оплесками визнання.
Пісня – людини
Залишатись людиною в будь-якій ситуації, напевно, це головна роль Наталії Семенівни, без гриму й декорацій, без сцени й високих нот. Бути справжньою. Це покликання. І головна її партія зовсім не сольна. Це пісня ансамблю вдячних учнів, що стоять не позаду неї, а поруч. Як з рідною душею. І готові вже співати власні пісні життя голосом, подарованим нею – артисткою, педагогом, другом і неймовірної глибини душі Людиною.
