Вечір. Музика. Гармонія. У концертному залі не стихають оплески.
Ненароком я помітила, що мої руки мимоволі починають аплодувати дівчині, яка щойно закінчила грати. І хоча вона вже давно сиділа в залі, до моїх вух все одно долинали звуки рояля. «Мелодія» Глієра поселилася в моїй голові. Ні, мабуть, вона пішла глибше. Музика неземними акордами помандрувала до мого серця. З її приходом я відчула гармонію з собою, своїм внутрішнім світом. І хоча після цієї мелодії звучало багато інших, я їх уже не чула. Вони просто були зайвими, чужими. Кожна з них приходила до мене й одразу ж втікала.
Думаю, вона мандрувала до глядачів у пошуках вільної оселі. Вірю: до кінця концерту кожне серце в залі віднайде свою музику, яка ще довго житиме всередині та лікуватиме душу своїм таємничим небесним теплом…
