А чи хотів би ти потрапити по той бік екрану? А можливо стати особистістю. В дитинстві кожен з нас обирає професію, на яку буде вчитись і любити усе своє життя. Я, коли був дитиною, не знав, ким я хочу бути. В світі стільки ж цікавих професій, але чомусь жодна не припала мені до душі.
І якось забираючи мене зі школи мама розповіла, що на просторах інтернету знайшла цікаву школу – «Школа професійної журналістики» і спитала, чи не хочу я спробувати себе в ролі журналіста? Я відповів не одразу, а на наступний день, тому що після цієї пропозиції я замислився і думав над тим, ким я хочу стати. Зрозумівши, що відповіді в себе я не знайшов, я на наступний день відповів, що так: «Я хочу спробувати себе у ролі журналіста».
Прийшовши в школу, я почував себе невпевненим через те, що людей було не багато, а моїх ровесників, ще менше. Але мою сором’язливість розвіяла Оксана Кваснишин або просто пані Оксана. Вона була дуже відкритою і приємною у спілкуванні, вона підносила матеріал надзвичайно цікавими способами: запрошуючи гостей; написанням своїх почуттів, ідей; преглядом фільму і його аналіз. І все мені подобалось, допоки одного разу, прийшовши на заняття, я нікого не зустрів. Ні гостей, ні друзів і навіть пані Оксани. Я прийшов на наступне заняття, але і там нікого не було. Я попросив у мами допомоги, бо не розумів, чому це відбувається. І тоді я дізнався, що наша всіма любима пані Оксана захворіла. Ми всі дуже засмутились, а я не знав, що робити далі і протягом двох-трьох років я як завжди йшов в школу, а після неї на танці. Допоки моя улюблена мати, побачивши, що мені не вистачає тих занять, познайомила мене з новим телепроектом на каналі РАІ – «Тервеньки». Мені сподобалось працювати в цьому телепроекті і звісно перший досвід, не завжди приємний, але також необхідний. І одного разу до нас в Танцювальну школу Влада Ями прийшов новий тренер – Марися Томашевська. В неї доволі цікавий, складний і водночас простий характер. Вона дуже вимоглива але вимагає від нас насправді простих речей. І дізнавшись, що я працюю в телепроекті, я сподіваюсь вона була не менш здивована, коли я дінався, що вона керівник свого телепроекту, модель і вчитель бальної хореографії. Запросивши мене одного разу прийняти участь в її телепроекті, як гість. Я звісно не відмовився, маючи досвід із Школою-професіної журналістики, я знав, що це може бути цікаво, незабутньо, змінити моє життя, а головне надасть мені безцінний досвід. І хто ж міг здогадатись, що так і буде.
Прийнявши участь в її телепроекті ще кілька разів, я став почувати себе частиною нього, і так і сталось. Рок за роком я набирався досвіду, цікавих пригод і нових знайомств. Це помітив один з проектів каналу «Галичина» і він запросив мене, разом із моєю подругою Ангеліною Струк, на інтерв’ю в прямому ефірі. Я хвилювався перед початком, розуміючи, що це прямий ефір, розуміючи, що одна помилка може тебе опозорити на весь Івано-Франківськ, всі напевно хвилюватимуться. Але я згадав свій перший вхід до школи журналістики, і враховуючи всі свої тодішні помилки я почав вести себе впевненіше і почав підбадьорювати свою колегу, подругу Ангеліну.
Після ефіру мене попросили затриматись на декілька хвилин. Я скажу відверто, я боявся. Не знаючи, що тебе запитають, попросять або навіть зроблять. А що якщо ефір продовжиться, але без Ангеліни? Що мені робити? В такі моменти ти вже не хвилюєшся, а дійсно боїшся. Тільки думаєш, що все позаду, а ні. І це було надзвичайне полегшення, коли мої найстрашніші кошмари відійшли і замість них я зустрів неочікувану пропозицію роботи на їхньому телеканалі. Я попросив один день на роздуми, хоч здається: «Звісно згоден, новий телеканал, нові емоції, прямий ефір». Але я є вже дорослий і мушу адекватно сприймати рішення – подумав я. І вже на наступний день, не зовсім впевненим кроком, бо я добре не знав, будівлю в якій знаходиться телеканал я зайшов в кабінет з готовою відповідю: «Так».
В мої 14 я вже отримав досвід, якому міг би позаздрити навіть дорослий журналіст, і я цьому надзвичайно радий. Я є щасливий, що обрав цю професію не через зарплату або гарні вихідні, а через незабутні історії і знайомства. Журналіст – це надзвичайно цікава професія, і я готовий пов’язати з нею моє життя. Тож: «Камера, увага, ефір, поїхали!».
