1 1 1 1 1 (2 голосів)

Падає дощ,
Шукає свій плащ.
Він хоче піти,
Та не знає куди.
А серце тремтить,
І вітер шумить,
І сльози в очах,
Застигли на мить…
Гроза одинока
Відкрила вже око.
Та їй все одно,
Хто сяде на дно.
А дощ замерза.
У парку сидить
І листя усі
Йому не злічить…
Впаде ось сльоза
На крайчик плаща,
Та змиє її
Самотня гроза.
Неначе дівча,
Блукає гроза.
Шукає вона,
Де впала сльоза?..
А дощик сидить.
І все замерза,
І котиться вниз
На плащик сльоза.
Подумає він,
Почує вона,
Їй скаже гроза:
– Любов – не сльоза.
Тепер не шукай
Ти у серці її,
Бо знаєш сама,
Ти хиби свої…
Нещаслива любов…
Забуті слова…
Не скаже «люблю»,
Бо змила сльоза.
А він так хотів…
Віддався сльозам
Щоб тільки її
Називати ім'ям.
А може колись
Узнає вона.
І наша любов
Забурлить доп'яна.

Коментарі  

Sumak
0 #2 Sumak 07 квітня 2016
Підтримую зауваження попереднього коментатора!
Оборіна
+1 #1 Оборіна 13 листопада 2010
Привіт, Соломія! Ти мене, звичайно, не розчарувала, але послухай моєї поради: пиши вірші не дуже ловгі, але влучні. Тут багато повтору. А ще скорочуєш слова(замерза). Грубовате слово забурлить до такого вірша. Пиши про любов без сліз. Дівчата повинні бути сильні. А гроза не самотня. Вона завжди з вітрами, хмарами. Пройдися ще раз по змісту.Більше фантазуй!

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі