***
у мене вдома
шалена буря
блакитне сонце
рве з корінням
мені так страшно
мене вбиває плітками втома
і так щоночі
думки згорають
і ллють дощі
шаленість в комі
у мене вдома
а голуб миру баляси точить
об наші кроки
мабуть, востаннє
журливо лячно
так на прощання.
***
Ніхто не думав, як колись
З'явивсь собі серед століть
Гігантський міст, що так моливсь.
Тепер він спить, стоїть, стоїть
Ніхто не пам'ятає, як давно
В околицях суміжних міст
Поставив на собі тавро
Сумний, слабкий, старезний міст.
Ніхто... мабуть, таки ніхто
Не брав за нього в дім пости.
Вже не мовчить - кричить, шкода ж то:
"Молю, не спалюйте мости!"
***
Пофарбуєш волосся в зелений,
Недадовго заглянеш до мене,
Замінивши формальності мною.
Ти побілиш всі стіни у синій,
І заміниш картини на іній,
Розплатившись квитком у життя.
Ти фарбуєш що-небудь востаннє,
І, змахнувши крилом на прощання,
Відрубаєш хвилини... ножем.
***
Ломати без приводу легко,
Хоча після цього є рани.
Шукати погане у декого -
Так само порівнювать стани.
Та хтось, а то я - не для всесвіту,
Хоча й у собі так погано.
Так складно пропасти, щоб безвісти,
Й отримати потім догани.
Не знати чогось до останнього -
Це так справедливо для кожного.
Мовчати про смерть із зізнаннями -
Робити хороше для схожого.
А ті, кому довіряємо,
Виносячи погляд з голого,
Не часто рахують побачене
В рядках, між рядками і поруч них.
***
Торкаючись віями неба,
Розбризкуєм простір підборами,
Дивитись у нього не треба
Очима втомлено-хворими.
Не ти помічаєш - це дивно,
А інший чужак із народу,
Що в світі для тебе прірва,
Що сльози не схожі на воду.
Всі бачать направду усюди,
Лиш болі, невдачі і горе.
Такі примітивні люди,
Говорять постійно, що хворі.
А ти удаєш, що щаслива,
Бо іншої долі не треба.
Бо щастя для тебе - це диво.
Бо в тебе повірило небо.
Коментарі