***
Морська бурхлива хвиля напливає,
З суворим вітром піниться, шипить.
Об берег грізно крила розбиває,
В агонії здимається, кипить.
Приймають золотаві скелі штурм,
В оточення взяли їх неприступні хвилі.
Все ріже, трощить білопінно-сизий шум,
І виринають із води вояки-шпилі.
Летять до берега, одвічно наступають,
І хоч стійка навислих скель міцна гряда,
Схиляють скелі голову, бо знають:
Усе в пісок стира морська вода.
***
Бузковий вечір в прохолоді танув,
П'янкими пахощами серце напоїв,
В моє вікно букетиком заглянув -
Це травень тихий погляд мій зустрів.
Ще солов'ї вночі не заливались.
Буяння квітів ще не почалось...
З нічною прохолодою прощалось
Усе, що мріялось, і все, що не збулось.
***
Крізь пальці час спадає, плине за водою
в піщинки розбивається, змиває все,
що пов'язане було з тобою...
Я плачу?
Віриш в це?
Дарма.
В пустому серці, любий, сліз нема.
Подарувала всесвіт - не відчула,
Що завеликий він для тебе. А зараз вже не зможу:
я забула, яким ключем тоді відкрила небо
Стукаєш?
Не треба.
Я не чую.
Польоту для безкрилих не існує.
Коментарі