На обриві крутому
Стоїш, відчуваючи втому,
Пригадуєш усе цікаве,
Що життя варте.
Але ти уперта -
Стоїш на своєму!
Ти хочеш згубити біль,
А тоді навіщо себе?
Ти від мрії на тисячу миль,
А від нього ще більше.
В руках телефон -
Робиш останній дзвінок -
Дзвінок йому, мабуть, на пам'ять,
Щоб не забув, щоб пам'ятав,
якщо тебе кохав.
Голос твій пролунав:
- Привіт, це я!
Хочу почути в останній раз,
хоч пройшов наш час!
Будь-ласка не вимикай,
Адже це востаннє. Скажи:
Ти мене колись кохав?
Чи небайдужа я тобі?
Чи це були ілюзії?..
Я знаю, що роблю помилку
велику і страшну!
Та я свою любов навіки берегтиму,
Хоч вогонь пекла пізнаю...
У відповідь тобі:
- Не знаю... Мабуть, що так.
Але не тепер, а колись!
Скажи, чому слова твої,
Здаються мені страшні?
Ти виїжджаєш? Куди?
- Так, навічно!
В обійми не твої,
А лукавої темноти!
Ти сказав: "Ні!",
А значить інша в голові.
Пробач, що покидаю,
Не так як ти -
Навічно, на віки...
- Стій! Я не так сказав!
Але звук останніх слів до неї
Від нього так і не долунав,
Бо телефон із рук упав.
І вона упала
З обриву крутого!
За те, що кохала,
Але реальність слів не визнавала!
За нього...
Що грався з нею,
А їй боляче було!
Він втратив і зрозумів,
Що все таки кохав!
На краю...
- Деталі
- Автор: Марьяна, 17 років - с. Хижа, Україна
- Перегляди: 708
Коментарі
А Мар'янці???
Ти вікрий віконечко,
Глянь - люди веселі.
Хай гостює сонечко
І в твоїй оселі!
Вірш цей подібний на розповідь.Жорст ока тема. Та не вартують хлопці, щоб за них падати з кручі. Це вже не хлопець...
Постарайся подумати над віршиком і змінити стиль. А, може, дороби, сонечко.