Два котики

Деталі: Автор: Вікторія Стасів, 11 років - Львів, Україна; 12 вересня 2011; Перегляди: 1113

1 1 1 1 1 (3 голосів)

Залізли на дерево
котики два.
Одна киця біла, а друга - руда.
Сховались вони
від собаки, мабуть,
І з дерева лиш
Хвостами трясуть.
І кажемо їм "не бійтесь малі",
Бо Вас від собаки спасуть школярі.

Коментарі

+3 #12 shturman 14 жовтня 2011

Віка, твого вірша про котиків прочитали ми разом з дітками , що мешкають на батьківщині заснування МАЛіЖ - у Рекітах. Тут багато котиків і їх також від собак рятують школярі. Спасибі тобі за те, що переймаєшся такими проблемами, як захистом тварин.

+1 #11 Ганночка 09 жовтня 2011

Дякую Вам пані Олю.

+2 #10 Ольга Царицанська 09 жовтня 2011

Віка, віршик хороший і свідчить про доброту твого сердечка.Я би порадила таке закінчення:
Взяли школярі на руки малих
І так врятували від собак лихих.
Принесли руденьке й біленьке додому,
Дали молочка і одному, й другому.

+2 #9 ісаєвич 20 вересня 2011

Звичайно, СПАСИБІ, пане ПАПЧ, але овації тут таланту Вікторіїї Стасів. Вона цього варта.
Віка! Чекаємо нових поезій!

0 #8 ПАПЧ 19 вересня 2011

Цитую ісаєвич:

Коли годинник каже: світло
Потоне скоро в темряві нічній,
Коли фіалки в'яне колір ніжно
І темний локон блищить в сивині.

Коли несеться листя вздовж доріг
Та спека в полудень всі стада зберегла
І нам киває з похоронних дрог
Сідих снопів густенька борода.

Я думаю лише про твою вроду,
Про те, що їй прийдеться відцвісти
Як квітам всіх лісів та огороду,
Де нове вже готується рости.

Якщо серп смерті став неублаганним,
Залиш нащадкам сперечатись з ним.

Браво! Здорово! :))))

+2 #7 ісаєвич 19 вересня 2011

Віка, рятувала б сама собі тихенько своїх котів та нагодувала, як каже Ганночка, то не було б стільки галасу (жартую!). А шановний наш ПАПЧ, подавши чудовий комент, і мене, нехотя, озадачив. Пропоную український переклад сонету Шекспіра з неперевершеного Маршака. А чи хороший? Судити вам. Між іншим,дуже хороша вправа - переклад.
Коли годинник каже: світло
Потоне скоро в темряві нічній,
Коли фіалки в'яне колір ніжно
І темний локон блищить в сивині.

Коли несеться листя вздовж доріг
Та спека в полудень всі стада зберегла
І нам киває з похоронних дрог
Сідих снопів густенька борода.

Я думаю лише про твою вроду,
Про те, що їй прийдеться відцвісти
Як квітам всіх лісів та огороду,
Де нове вже готується рости.

Якщо серп смерті став неублаганним,
Залиш нащадкам сперечатись з ним.