Упала ніч на землю, влилася у мій дім
Холодною зорею, що за вікном пустим.
Майнуть би разом з нею за висоту тих хмар, -
Боюся я літати, боюсь людей-примар.
Сиджу самотньо в кріслі. Мій темний сірий дім
Огорнутий химерним отим димком п'янким.
Табачний дим дурманить, і крізь пусте вікно
Та нічка манить, манить, й мені вже все-одно…
Я закриваю очі. Вхопивши струни лір,
Я піддаюся ночі, я в ній втрачаю зір.
Я маю тільки крила, і серце маю я.
До місяця злетіла. Все нижче та земля.
Завіяв вітер в шибку… О, ні! В кріслі сиджу,
Димок вдихаю хрипко, - ілюзію чужу.
Так… Вірю я, що правий був Педро Кальдерон:
«Життя – це лиш сновиддя. Сновиддя – тільки сон».
Дурманячи завзято, густий димок пливе.
Мертве життя в кімнаті, а за вікном – живе!
Упала ніч на землю
- Деталі
- Автор: Людмила, 16 років - с. Чорнотисів, Україна
- Перегляди: 796
Коментарі