Душа болить, а серце плаче…

Деталі: Автор: Артем Загреба, 6 клас - с. Теслугів, Україна; 16 лютого 2013; Перегляди: 3168

1 1 1 1 1 (3 голосів)

Розташовано адміністратором МАЛіЖу за відсутності у автора доступу до мережі "Інтернет"

Так хочеться жити і бути щасливим,
Щоб сім'я була і міцна, і єдина,
Щоб кожен із нас був кмітливим,
Щоб ласку відчула кожна дитина.

В сім'ї залишився у нас лише тато,
Я і любима рідненька сестра.
В душі осідає смутку багато –
Не лишила нам мама ні краплі тепла.

Є татові руки ласкаві, м'які,
Є добрі серця, є одяг, гостинці.
Та мамині руки були не такі –
І довго чекали ми їх наодинці.

А мама-зозуля покинула нас,
Пішла, покохала, сплила, як водою.
Як важко усім нам було у цей час,
А нам, особливо, з моєю сестрою.

Тепер проживає у іншій сім'ї,
Не дзвонить і нам ці дзвінки не потрібні...
Хай судить Господь за всі вчинки її,
Що жодної мами негідні.

А ми прив'язались до рідного тата,
Що більше, як мама, старається дати.
Любов його щира і хата багата,
Уміє зробити, уміє придбати.

Хоч татові важко і серце розбите,
Завжди з нами разом у школі і вдома.
Він ще молодий і життя не прожите,
Та завжди веселий, хоч сум є і втома.

Ми так його любим і будем любити.
Бо він нас леліє, бо він для нас – все.
За щастя його треба Бога молити –
До нас прийде радість і буде усе.

Коментарі

+4 #7 Олександра 20 березня 2013

На жаль, так буває , Артеме. І дуже часто. Щасливі сім*ї зараз рідкіть. Ти просто завжди знай, що не один. Що навколо тебе дуже багато гарних людей, які підтримають і дадуть пораду. Що тебе завжди розрадить татко і Матір Божа не окине своєю милістю. Вірю, що врахувавши досвід родичів, станеш гарним батьком своїм дітям.

+6 #6 Андрій Дурунда 15 березня 2013

Артемчику, дуже гарно написаний вірш, у який ти вклав багато старання і передав свої дитячі болі. Тобі слід мужньо пройти усі життєві випробування. Я також у дитинстві залишився без батька, наймитував, часом не було хліба, взуття, але все витримав. Дай Боже і Тобі нести свій Хрест праведною дорогою нашого складного життя.

+7 #5 Людмила ЧЕЧЕЛЬ 10 березня 2013

Чудово викладені думки, Артеме!
Але ж - чоловіки не плачуть!
Між рядків відчуваю, що ти - сильний, мужній, здібний.
У кожного в житті - своя доля. Але ж життя - прекрасне! Ти маєш всі можливості: вчитися, радіти, спілкуватися й радувати ближніх.
...Я також у дитинстві росла у неповній сім"ї... але хтозна як краще.
Обов"язково треба мати Мрію і йти до її здійснення! Перемог Тобі!і щастя твоїй родині! :)

+7 #4 wolodumur kowaluk 08 березня 2013

Читав і серце зболене моє також стискалося від болю. Важко повірити що таке може бути. Проте Антончику ти тримайся. Тато вас у скрутні часи не залишить - він віддасть вам усе своє тепло. Мужнійте, боріться і поборите усе лихе. Ви ж бо дужі!