Оля...

Деталі: Автор: Ольга Бучек, 11 років - Червоноград, Україна; 18 листопада 2013; Перегляди: 1013

1 1 1 1 1 (3 голосів)

Оля, Олечко, Олюся!
Так мене звуть неспроста.
За що в домі не візьмуся -
Скрізь порядок, чистота.
Оченята, кажуть, зорі,
Губки, наче маків цвіт,
А на стрічки кольорові
Задивляється весь світ.

Коментарі

0 #8 Марта 04 березня 2014

Віршик дуже гарний.

+3 #7 ісаєвич 29 листопада 2013

Думаю, Ольга підслухала хвалебні слова від бвтьків, подруг, сусідів і тому в неї вийшов такий гарний віршик.
Буду чекати вірш про Ольгу через шість років.

+3 #6 Atem 22 листопада 2013

Очень славное стихотворение)

+3 #5 Віктор Власюк 22 листопада 2013

Хоч віршик і коротенький, але в ньому відчувається певний настрій. Так і хочеться брати приклад з такої хорошої дівчинки. Раджу розкрити тему вірша далі, бо в тебе є,певно, й інші достойні риси. Однак головне, що ти маєш відчуття ритму і рими. Молодець!

+5 #4 ПАПЧ 21 листопада 2013

Славно! Очень обаятельный стих. И сразу мне вспомнилось вот это, почему-то:

"Что людям вздумалось расславлять, будто я хороша? Лгут люди, я совсем не хороша". Но мелькнувшее в зеркале свежее, живое в детской юности лицо с блестящими черными очами и невыразимо приятной усмешкой, прожигавшей душу, вдруг доказало противное. "Разве черные брови и очи мои, - продолжала красавица, не выпуская зеркала, - так хороши, что уже равных им нет и на свете? Что тут хорошего в этом вздернутом кверху носе? и в щеках? и в губах? Я вижу теперь, что я совсем не хороша! - и, отдвигая несколько подалее от себя зеркало, вскрикнула:

- Нет, хороша я! Ах, как хороша!"