Легенда здавен гуляла Десною
Про перстень русалки, що нам із тобою
Хотілось давно вже почути
Щоб потім ніколи цього не забути
Була собі дівчина – юна Марічка
Каблучку вона відшукала на річці
І знати сердешна того не могла
Що втратить життя через неї вона
Прийшла на базар, щоб каблучку продати
І гарну ціну за прикрасу цю взяти
Підходить тут пишно одягнена панна
На вроду прекрасна, душа препогана
Питає лиш дівку: «Торгуєш чим ти?
Товар твій хороший, чи далі піти?»
Марічка сказала, що крам золотий
І коштує дорого, що не простий
Питає панянка: «Що хочеш, дурна?
Каблучка залізна, а не золота».
Сміється Марічка, не треба дурити
Хоч бідна я дівка, та знаю як жити
Мене не обдурите, спритна панянко
Не гидьте мій крам і не стійте тут зранку.
Коли вже не хочете ви купувати
То нічого дарма тут лишень стояти
Скипіла панянка, поблідли аж губи
«Кріпацьке поріддя, мене тут не буде.
Не буду стояти я тут біля тебе
Товару твого мені даром не треба».
Війнули спідниці, махнула руками
Прийшла до домівки зі злими думками
І слугам сказала дівчисько знайти
На берег Десни її привести.
Марічку вже тягнуть, сердешна ридає.
І просить, і стогне, і слуг все благає.
Пустіть, Бога ради, пустіть же мене
А панна із сином на березі жде.
Маленький синок бачить страшну картину,
Як топлять у річці живую людину.
Каблучка на пальці у панни блищить
Марічка у річці на дні вже лежить.
Пройшло десять років, вже літо настало
Марічка давно там русалкою стала.
Пішов панський син до ріки погуляти
Скупатись в Десні, на човні покататись
Русалка під берегом плава тихенько
І панського сина хватає швиденько.
Він глянув – що врода її неземна
Що кращої в світі для нього нема
І чутка миттєво село облягла
Що панського сина на світі нема
Прибігла до берега панна проклята
Каблучку знімає і плаче завзято
«Пусти мого сина, благаю тебе,
Віддам, що захочеш, візьми хоч мене»
Русалка їй каже – «Чого ти тут стала?
Чи може тепер ти мене не впізнала?
Згадай, як топила живую мене.
Ти думала панно – тобі все мине.
Мене, як щеня, ти за перстень втопила.
А мати моя мене також любила
Хотіла побачити в білім вінку, в весільнім убранні,
У шлюбнім танку. Онуків діждати, радіти літам
Тому твого сина тобі не віддам»
Та серденько ниє, та серденько знає
Як страшно, як сумно, як тіло вмирає
Так дума русалка, - а панна благає
А майже лиш трохи сама не вмирає
Благає – дитину мою відпусти
Мене забирай і, як можеш, прости
Простіть мене люди, блага навкруги.
Русалка пірнула, пішли лиш круги.
Сказала: «Ти сина свого забирай
Тремтячими пальцями перстень знімай»
І тихо на дно вже без хлопця пішла
І тільки вночі із води випливала
Сиділа на березі, хлопця чекала.
І панський синок пам'ятав її вроду
Та згадував зразу, як бачив він воду
Так став сумувати, так марити став
І матір свою за убивство прокляв
Пішов до Десни ніби в воду дивитись
Хотів бідний хлопець собі утопитись
Сидів і дивився, Марічку чекав
Аж поки нещасний у воду не впав
Не став і спливати і плив до русалки
Такі вже бувають легенди, не байки.
Русалчин перстень
- Деталі
- Автор: Заяць Євгенія, 13 років - с. Княжичи, Україна
- Перегляди: 850
Коментарі
Найбільше поширені випадки ображених чи обманутих мстливих міфічних істот.
Легенда, як жанр, служить для збереження в людській пам’яті даних про історичне минуле наших предків.
Це добре розуміє Євгенія. Підтримую думку попередніх коментаторів, що авторка вміло і талановито подала відому легенду у віршованій формі. Хороша робота!
"Пройшло десять років, вже літо настало" может опять лето настало, то есть знову? Хотя я не очень в украинском языке, могу ошибиться. А вообще мне понравилось стихотворение. Молодец!