Небо хмарами покрилось,
сонцю місця вже нема,
кудись далеко віддалилось,
прийшла осіння та пора.
Із хмар дощ ллється мов з відра,
сухий асфальт змочив не мало.
Це все осіння та пора,
від нас усе тепло забрала.
Сумують діти і батьки,
ждуть хоч промінчика тепла.
Та відлітають вже пташки,
пора вже їхня підійшла.
Ключем у гору журавлі
всі разом сумно підіймуться.
І ми почуєм їх жалі,
які у небі розійдуться.
І вмить дерева оголились,
травичка зовсім вже не та.
І всі, немов, десь загубились,
чекають щедрого тепла.
Чекать прийдеться всім немало,
бо після осені - зима.
Та літо до душі припало,
проміння сонце обійма.
Осінь...
- Деталі
- Автор: Марія, 16 років - Львів, Україна
- Перегляди: 748
Коментарі
Сумують діти і батьки,
ждуть хоч промінчика тепла.
Та відлітають вже пташки,
пора ж бо їхня підійшла.
Ключем у небо журавлі
всі разом сумно підіймуться.
І ми почуєм їх жалі,
які у ньому розійдуться.
Чекати треба всім немало,
бо після осені - зима.
Та літо до душі припало,
Тут Сонце Землю обійма.