Я стою перед центром вирощування дітей
З немовлям (ще своїм) і міркую: приріст у рік
Нульовий населення, напевно, є дуже ви-
Гідним світові й кращим наявності тат
Й матерів, як це було десятки років тому:
Кожен сам шкандибає до обітованих земель,
Не втрачає часу на інших людей, що колись
Відвернуться і стануть чужими й по собі самі.
Я стою перед центром вирощування дітей
З немовлям (ще своїм) і міркую: тепер ідуть
Лікарі, вчителі, науковці, та перш за все
Розумаки, котрі обирають майбутнє для
Немовлят, таких самих, як цей, як колись каза-
Ли: "як мій". Ще "найкращий, єдиний у світі такий".
Як чудово, що ми не обманюємо себе
Архаїзмами, брехнями, зниклими словоforms.
Я стою перед центром вирощування дітей
З немовлям (ще своїм) і міркую: коли помру
Я залишусь у безвісти й з моря дном сам на сам
Й сповідаюсь йому про усе: заробіток свій,
Як піднявся по службі і скільки жінок було,
Дно морське відповість лиш мовчанкою на мої
Дифірамби. Напевно, так само б зробив і я.
За мільйони таких же зізнань дно відчуло нудьгу.
А тепер, подивившись в обличчя маляти, я
Пав очима в обличчя страху. Та я скажу: "Стоп!"
Вавилонському стовпотворінню зазіхачів
На майбутню першолюдину новобатьків
...Цьогочасу цього бракує уже давно.
Щось прокинулось в мені від давніх пра-,
Наче спогад про чорно-біле й пожовкле кіно
Ось воно!
16.03.2014
Антиутопічне
- Деталі
- Автор: Вася Малишка, 15 років - Ужгород, Україна
- Перегляди: 706
Коментарі