За спиною зв'язані крила.
Колись ними у небо злечу,
Бо ступати мені несила
По самотній пустелі плачу.
Я існую заради мрії.
Для неї дихаю і живу.
"Люди, не вбивайте надії!" -
Це єдине про що попрошу.
Вас багато. Ваші обличчя
Проникають у пам'ять мою,
Де не спогади, а каліччя,
Тільки пекло. Немає раю.
Тартар голосами повниться.
Розлилися вони до країв.
У вихорі не зупиниться,
Хоч би навіть і дуже хотів.
Тут не прийнято зупинятись
І дивитись на сонця захід.
У кохання краще погратись
Чи з'їсти жирний-пісний обід.
В цьому світі дроти з'єднали
Всі будинки, дороги, міста.
Тільки люди чужими стали,
Зсохлось серце, розмова пуста:
Рідні закидають словами,
Додають ще захоплено "Вав!"
Лякаючись прірви між вами,
Боячись, щоби хтось замовчав.
Ці люди щиро не страждають,
Не розділятють чужу біду,
На публіку старанно грають
"Ненавиджу", "нудьгую", "люблю".
Туристи мадрують по світу,
Не дослухаючись до краси,
Руйнуючи, мовби для звіту,
Усе навкруги, наче віруси.
Ви мене привчили до того.
Сон - робота - застілля гучне.
Та душа не бажає цього
Я ж бо людина, а не кашне!
І в природі моїй кохати,
І душею ширяти, як птах.
Мрію мідні дроти порвати
І розвіяти вітром їх прах.
Тартар. Сучасність. Я
- Деталі
- Автор: Оля Бей, 16 років - Жовква, Україна
- Перегляди: 713
Коментарі
Спасибі за позитивний коментар. Дуже приємно))
Особливо ці рядки:
Тут не прийнято зупинятись
І дивитись на сонця захід.
У кохання краще погратись