Дихнуло осінніми будніми днями,
Вітрами холодними і дощами.
Небо затягнуло темною хмарою,
А я стою сьома у черзі за кавою.
Згадала про сонце, про дні, теплі, світлі.
Задумалась... Дійсно! Я ж згадую літо,
Яке так невпинно і швидко минало,
Хоча залишитись не раз я благала.
Я кожного дня забувала турботи,
Й усміхнено жила квітучим життям.
Я ринула в світ, де натхнення чатує,
І повністю віддана була почуттям.
Ці спогади ніжно пестили душу,
Й жевріли барвистою, любою загравою,
Я лиш на хвилинку присіла під грушу...
Ще досі стою я у черзі за кавою.
Коментарі