Та фільм Press Your Lips Together ("Стисніть свої губи разом")
Лондонська кіношкола нині вважається однією з найкращих у Європі у сенсі практики та технічної забезпеченості. Повний курс з будь-якої спеціальності складається з шести триместрів, а підсумком кожного є знятий фільм. Кінострічки знімаються як на аматорську чорно-білу 16мм камеру (при вправах і мініатюрах), так і на професійну цифрову (при зйомці короткометражного кіно).
Перші дві праці (по закінченню перших двох триместрів) являють собою практичні вправи, у третьому триместрі студентам необхідно зняти документальну стрічку. Починаючи з четвертого триместру, згідно з офіційним сайтом, очікування та вимоги до студентів зростають і вони зобов'язані представити серйозні роботи.
Завдання ж четвертого триместру – чорно-білий десятихвилинний фільм, відзнятий як на студії, так і в приміщенні. І сьогодні ми розглянемо короткометражку четвертого триместру "Стисніть свої губи разом" Даїни Оніунас-Пусіч (спершу перегляньте його тут: http://lfs.org.uk/films-and-filmmakers/watch-our-films/1205/press-your-lips-together).
Розбір фільма
Перший кадр, який ми бачимо – середній план немолодої жінки, котра лежить у ліжку. Екран буквально заповнений світлом – біле простирадло, біле покривало, відсвічування від шкіри – все це виглядає доречно та природно. У мене виникла асоціація з ангельськими крильми, котрі захищають людину. Тому власне до жінки відразу виникла довіра.
У тому ж кадрі з'являється дівчинка років дванадцяти-тринадцяти, вочевидь, донька жінки. Намагаючись розбудити маму, вона каже: "I've been experimenting with crack cocaine" ("Я пробувала кокаїн"), чим викликає іронічне LOL. Ми розуміємо, що вони люблять одна одну. У наступній сцені ще більш переконуємось – донька відмовляється від кишенькових грошей (власне, просто через те, що вони їй не потрібні, а не через те, що "надто правильна"), мама ж жестом "притягує" та цілуєдівчинку в щоку. Мінімум тексту, максимум дії – безумовний плюс фільму. Принаймні на його початку.
Далі ми бачимо черговий середній план жінки, але вже з дещо іншого ракурсу, на якому вона все ще лежить у ліжку. У плані монтажу кадр можна вважати не надто вдалим, оскільки два середні плани однієї і тієї ж людини, нехай і з дещо різних ракурсів, не надто вдало з'єднуються. Проте знову режисер показує почуття своєї героїні з мінімальною кількістю слів – в мить посмішка перетворюється в тихий стогін, далі – в плач, що видно на крупному плані обличчя. Чесно кажучи, не зовсім зрозумів, чому вона так різко змінилася. Можливо, від самотності, а, може, вона хворіє тяжкою хворобою, але це невідомо.
У наступному кадрі ми бачимо немолоду чорношкіру жінку, яка, схоже, виконує вправи із серії п'яти "тибетських перлин". Камера повільно наїжджає на неї, плани швидко змінюються. Нічого не відомо, хто вона і яке відношення має до головних героїнь, але ми можемо звернути увагу на світлове оформлення епізоду – хоч у кадрі й багато темного, ми бачимо широкий промінь світла, котрий освітлює жінку. Раптом вона наче натягує стрілу: бачимо крупний план її зосередженого обличчя, на якому повільно фокусується камера. Через мить жінка стріляє. Цей міні-епізод мені видався дуже драматичним, а в чомусь і комічним (враховуючи, як афро-американка серйозно стріляла із неіснуючого лука). Загалом, тут усе зроблено вельми професійно: образ жінки демонструється без реплік і "підказок" режисера, бачимо тільки дію.
Яке ж відношення вона має до головних героїнь? Поки не зрозуміло. Що ж, дивитимемось далі.
Далі ми знову бачимо спальню мами – донька в сльозах вбігає в кімнату. Що такого могло трапитись за, вочевидь, кілька годин? Тут режисер знайшов цікавий хід – коли дівчинка з'являється в кадрі, волосся закриває її обличчя. Мама запитує "В чому справа?" та рукою відсуває волосся. І ми бачимо, що у доньки є рана під губою. Відкинувши емоції, зверну увагу на наступне: хоч даний приклад, вірогідно, не найвдаліший, подібні невеликі режисерські знахідки роблять фільм унікальнішим і рятують від кліше.
Відразу після кадрів мами та доньки ми знову бачимо чорношкіру жінку, котра йде до робочого стола по слухавку. Всього за кілька секунд стає очевидно, хто вона така і що робить у фільмі:
WOMAN. Yes (Слухаю).
DAHHRA'S MOTHER. Mrs. Turner? (Місіс Тьорнер?)
Mrs. TURNER. That's right (Так).
DAHHRA'S MOTHER. This is Gina Morrison, Dahhra's mother (Говорить Джина Морісон, мама Дари).
Mrs. TURNER. I was just getting ready to call you (Я саме збиралась Вам зателефонувати).
На мій погляд, це дуже вдалий діалог – буквально в два коротких кадри ми здогадуємось, що місіс Тьорнер – вчителька дівчинки, і трапилось щось таке, про що вона хоча повідомити маму Дари.
Далі ми дізнаємося, що в школі Дара побила якогось хлопця. Розумію ще в 8-10 років, але поміркуйте самі, дівчинці 12-13 років, у такому віці хлопці не б'ють дівчат, та і протилежне значно рідше буває. У чому ж справа?
DAHHRA'S MOTHER. You attacked someone? (Ти на когось напала?)
DAHHRA. I'm gonna kill 'em (Я вб'ю його).
Mrs. TURNER. What did she say? (Що вона сказала?)
DAHHRA'S MOTHER. Apparently someone's going to die (Вочевидь, хтось має померти).
Mrs. TURNER. I'm guessing that would be Rogick Crimsen (Я підозрюю, що це буде Роджик Крімзен).
Британський гумор вельми цікавий, чи не так?
Український драматург та журналістка Оксана Савченко під час майстер-класу з написання п'єс проводила завдання, зміст якого – виписати речі, які б могли змусити героя майбутньої п'єси рішуче діяти. Це виявилось доволі корисним і, мені здається, схожий принцип діє і в кіно: щоб досягнути драматизму, кульмінації, повинно статися щось, що виведе головного героя із буденного ритму життя. До чого це я?
Вочевидь, щось подібне сталося і з Дарою, адже з чого б це дівчинка-підліток раптом "надавала" якомусь хлопцеві, щоб учителька телефонувала мамі?
Пізніше побачите. Але спершу ми бачимо власне Крімзена – симпатичного (тут доречніше російське "смазливый") хлопця, котрий танцює у дворі школи, після чого каже Дарі, що у неї гарне волосся. Історія прозорішає і переповідати її не бачу сенсу. Тільки зазначу, що режисерові вдалося відзняти фільм так, що навіть без звуку та "руху" все стає зрозуміло. Дивіться самі:
Телефонну розмову місіс Тьорнер і Джини Морісон після розповіді всіх подій можна сприйняти як висновки із того, що відбулося. Вчителька повідомляє, що Дару можуть чекати неприємності, на що мама дівчинки промовляє, на мою думку, ключове запитання фільму: "Why can't you take it to account that he broke her heart?" (Чому Ви не хочете рахуватися з тим, що він розбив її серце?), на що місіс Тьорнер відповідає, що це нікого не цікавитиме. Висновок?
Робіть самі! А я тільки зверну увагу на те, що кадри після закінчення розмови з кожною жінкою вирішені, грубо кажучи, однаково. Це стосується на тільки плану, настрою персонажів і композиції, але і потужного потоку природного світла з правого боку (як на початку фільму). Особисто для мене це світло натякає на те, що після кожних труднощів настануть нові радощі.
І останній, підсумковий кадр наче підтверджує це: "Любов переможе все".
Розбором цього короткого фільму я спробував дати загальне уявлення про те, як знімають у Лондонській школі кіно. Ця душевна, хоча наче і зовсім проста короткометражка, на мою думку, підтверджує гідний рівень цієї кіношколи. Наступного разу ж поговоримо про Паризьку кіношколу та круті штуки, які в ній знімають. Усім натхнення і класних фільмів!
