Історія зародження кінематографу. Раннє французьке кіно
Я збирався написати нарис про Паризьку школу кіно, але у цій розповіді не можна обійтися без розмови про французький кінематограф... Та і взагалі – про історію виникнення кіно у світі. Про дитинство кіно.
Жили та працювали у Франції кінця ХІХ століття два брати – Огюст Люм'єр та Луї Жан Люм'єр. Брати займались у Ліоні виробництвом желатинових фотопластинок. Огюст, старший брат, займався організацією, у той час як Луї Жан з запалом щось вигадував і винаходив. І все б як завжди, якби не підозрілий запах часу, який відчував молодший брат, і його безупинну снагу винаходити. А запах часу підказував, що з настанням ХХ століття технології і виробництво вийдуть на небачений рівень, і кмітливий молодший Люм'єр поринув у роботу над новим винаходом...
Робота невгамовного Луї Жана таки принесла плоди – і 22 березня 1895 року у Парижі в індійському салоні Grand Café на бульварі Капуцинок брати Люм'єри представили оригінальний пристрій – сінематограф. Глядачі тіснилися (зала була маленька), перешіптувалися, коли на екрані (який, до речі, був значно менший від нинішніх кіноекранів) почався показ "рухливих картинок" – першої короткометражки в кіно – "Прибуття поїзда на вокзал Ла-Сьота". Через мить-другу брати Люм'єри стали свідками першої реакції на кіно – страху: перелякані глядачі поперевертали стільці, втікаючи від поїзда, який їхав прямісінько "на них"... Напевно, лукаво тоді посміхнулися, дивлячись на реакцію. Та чи підозрювали, що пізніше цю подію вважатимуть датою зародження кіно, "сьомого виду мистецтва", а заодно і найважливішою подією в його історії?
Уже за рік після винаходження сінематографу паризький підприємець Жорж Мельєс, котрий був присутній на одному з перших показів братів Люм'єрів, купляє кіноапарат та починає знімати власні короткометражки. Коли кіно ще було немовлям, перші режисери намагались максимально відійти від реальності. Адже пристрій міг і справді фіксувати дивовижні, як на той час, речі. Не відрізнявся від них і Мельєс. Щороку він знімає до кількох десятків фільмів, за всю кар'єру більше п'ятиста (з яких залишилось близько двохсот). Мельєс анітрохи не скупився на оцінку власних здібностей: "Я народився з душеюартиста, обдарованого спритністю рук і розуму та вродженим акторським талантом. Я був водночас і розумовим, і фізичним працівником". У 1902 році режисер презентує сюрреалістичний фільм "Подорож до Місяця", який став першим науково-фантастичним в історії. Група вчених Землі відправляється на Місяць, де пізнає тамтешніх істот. Мельєс також розмалював плівку, на яку знімався фільм, що давало ілюзію кольоровості.
Нині він схожий на дивну театральну постановку з елементами анімації, але якщо згадати, що йому 114 років... Важко уявити, як реагували на нього тогочасні глядачі.
Що може об'єднати невгамовного іспано-мексиканського інтелектуала та каталонського художника-сюрреаліста, і чому про них пишеться у нашій статті про кіно Франції? Волею долі перший, Луїс Бунюель, у 20-их роках минулого століття опинився у Парижі, де певний час писав статті та рецензії про кіно. Підтримуючи зв'язки із видними іспанськими митцями своєї доби, Бунюель познайомився із Далі.
Двійка очевидно знайшла чимало тем для розмов й обміркування, оскільки вже у 1928-1929 роках створила один із найвідоміших і найвидатніших короткометражних фільмів в історії (нехай і звучить вельми пафосно, але саме так і є) – "Андалузького пса". У шістнадцятихвилинному творінні відбувається ціла низка дивних й іноді доволі мерзенних речей, на що не раджу дивитися слабонервним [і дітям до 16 років! - прим. модерації]. Тоді, в добу німого кіно та панування сюжетів, якими сьогодні нікого не здивуєш (переважно мелодраматичних і побутових), цей фільм викликав справжній переворот, хвилю захоплення і не меншу хвилю обурення.
Основою для стрічки стали сновидіння його творців. У своїх спогадах Бунюель згадував, що єдиним правилом, яким вони з Далі керувалися, була заборона на будь-які ідеї чи образи, які б могли мати раціональне пояснення. Не погодитися з цим важко; коли я вперше переглянув стрічку, вона викликала у мене потрясіння. А ще мені було смішно з того, що мої сни часом ще безглуздіші, аніж те, про що йшлося у фільмі.
Дебютна стрічка Бунюеля так і залишилась найвідомішою у широких колах його роботою, хоча після неї він ще майже п'ятдесят років (!) знімав фільми. Але, можливо, така магічна доля всіх великих режисерів, які починали у Парижі. Чому? - про це йтиме мова у другій частині розповіді.
Коментарі