1 1 1 1 1 (1 голос)

ТЕЛЕМАРАФОН «ХОЧУ БУТИ!»

Це був ще один буденний травневий день. Шкільне навчання закінчувалось, минули й останні цікаві весняні події, і ніщо не передвіщало чогось незвичного. Айбо нє, мусіло ся стати дашто такоє...

Задзвенів телефон. Взявши слухавку, я почув голос Ірини Михайлівни Гармасій, керівника осередку МАЛіЖ у Закарпатті, журналіста та поетеси. Вона запрошувала мене... виступити на Національному телебаченні в Києві в програмі «ТЕЛЕМАРАФОН» до Дня захисту дітей «Хочу бути!». Дуже здивувався, та ще більше зрадів почутому, вже хоча б тому, що, здавалось, ставала несподіваною реальністю нова зустріч із дорогим мені містом.

Та не дарма я написав «здавалось» у попередньому реченні. Все б добре, але поїздка упиралася у гроші – це і проїзд разом із супроводжуючим дорослим (наприклад, мамою) до Києва та назад, перебування там, приготування до подорожі. На жаль, в нас не було можливості профінансувати поїздку...

Роздумуючи, згадали про одну молоду й енергійну людину, що могла б розрадити у цій ситуації. А саме про Валерія Лунченка, депутата обласної ради, який суттєво допоміг при виданні моєї книжки "My dreams", чому ми були надзвичайно раді! В подальшому, на презентації, він обіцяв завжди допомагати при потребі... Ми зателефонували йому, і буквально за мить отримали приємну відповідь: фінансовий бік «київської кампанії» він повністю бере на себе! Знову відчув одночасно сильні подив і радість. Чудеса бувають і мрії збуваються! Тоді ми почали готуватись до від'їзду...

У минулому залишились два дні підготовки, шістнадцять годин у поїзді до Києва та півгодини їзди у столичному автобусі. Ми вийшли на потрібній зупинці – і відразу побачили велетенську будівлю, яка, як потім нарахував, мала двадцять два поверхи, а також прибудови і поруч високу й тонку, як шпиль Петропавлівського собору, телебашту. На верху основної будівлі було написано «ПЕРШИЙ» - тобто назва телеканалу.

pershynac

Через прохідну з суворою системою перепусток потрапили у середину будівлі, а саме - до редактора дитячих та молодіжних програм Першого Національного каналу пані Марини Литвиненко. Від неї дізнались, що програма телемарафону буде включати до себе різних цікавих учасників – дітей, серед яких будуть і фехтувальники, і винахідники роботів, яки будуть розповідати про себе і свої захоплення. Також довідались, що маємо годину вільного часу, якою і почали користуватись.

На першому поверсі «Першого», величезному холі й побачили всі цікавинки великого телебачення. Там розташований музей українського національного одягу – на багатьох стінах знаходяться скляні паралелепіпеди з одягом з різних куточків країни. Фото «У холі». Вверху розміщені великі картини Айвазовського (не знаю, оригінали чи копії), що зачарували своїми неповторними морськими пейзажами.

ayvaspersh

Там я побачив також велику півсферу, виготовлену з писанок і музей історії телебачення - приладдя, яким колись користувались на «Першому» (наприклад, величезну камеру з кріслом на коліщатах).

mamapysanki

Мене здивували також й аптека, магазини та ресторани, адже всі вони, наче на якійсь великій вулиці, знаходились в цьому фойє телевізійного каналу. Не упустив можливості сфотографуватись на такому всім знайомому фоні телевізійної заставки - логотипі каналу...

napershomu

Кульмінація відбулася вже під час зйомок. Знімальна група складалась з чотирьох осіб – журналістки, керівника програми - режисера, оператора та його помічника по освітленню. Ми пішли до парку, розташованому поруч з телевишкою.

Розклавши всі взяті папери, збірники творів і книжки на лавці, розпочали зйомку.

zyomkijpg

Говорив я недовго: розповів тільки основне про свою творчість. Загалом вийшло кілька хвилин, з них лише частина ввійде до телепередачі. Мама сфотографувала кілька моментів зі зйомки, потім і всі навколишні місця. Може виникнути запитання: навіщо стільки часу, грошей і енергії було витрачено саме для тієї хвилини показу мене по «коробці»? Може, не варто було?

fotokomandi

Але ні. Я познайомився з новими людьми.

Ще раз побачив Київ.

Вперше побував на Першому Національному каналі країни. Саме він вже працював тоді, коли не було інших каналів, і з нього (важко уявити!) йшли передачі, які по чорно-білому екрану дивились мої батьки в далеких сімдесятих роках минулого століття.

До речі, як з'ясувалось, зовсім поряд з тим парком, де проходила зйомка знаходиться урочище Бабин Яр, про що свідчить пам'ятник знищеним там євреям. Ми мовчки постояли біля нього.

babynyar

Я зустрівся зі своїм татом, що зараз працює саме в Києві, і це важливо. Звичайно, крім усього вищесказаного, обідав у «МакДональдзі», ходив по Хрещатику, їздив у метро, трохи покалічився та й ледве встиг на поїзд, але це все дрібниці, буває всяке.

tatomamanezal

Головне, що все пройшло вдало, і додалась ще одна цікава подія до мого життя, за яку я дуже вдячний пані Ірині Гармасій, панові Валерію Лунченко, своїм батькам, долі та й Богу.

mamatatoglobus

Все-таки як чудово, що мені так щастить, і стільки людей трапляється на путі, котрі роблять моє життя цікавішим, приємнішим і... сповненим новими враженнями!

bandurist

Отже, 1 червня, в Міжнародний день захисту дітей, о 9.00 ранку по Першому Національному дивиться ТЕЛЕМАРАФОН «Хочу бути!»

Василь Малишка

Коментарі  

topolenok
0 #3 topolenok 04 червня 2012
Да - хорошая статья, и интересные фото.
Вась, можно, я попробую дать тебе совет? Если ты конечно не против. Возможно я ошибаюсь, потому что сложно судить издалека. Но ты и есть тот прежний Вася, он никуда не делся и не денется. Мне кажется, что просто в каком-то моменте ты переборщил, и взял на себя что-то ненужное. Выкинь это из рюкзака. Извини, если не права.
Если бы всё было просто, то стало бы неинтересно жить. Вася, я в тебя верю!)
MaLugoVase
+1 #2 MaLugoVase 04 червня 2012
Люба, согласен с тобой на все 100%. Действительно, последние статьи у меня почти все про собственные успехи... И, честно говоря, писать их было очень утомительно. У меня просто такое чувство, что обязательно должен написать обо всем, что случилось. Иногда и заставляют...
Тем более, что для меня из провинциального Пидгорба все эти вещи очень много значат...
В последнее время много проблем, которые мешают писать что-то действительно интересное и классное. О некоторых мне очень стыдно писать. Мне кажется, в какое-то время, когда я поднимался по лестнице творчества, невнимательно посмотрел и упал вниз на камни... Теперь сложнее подниматься. Хотел бы услышать какие-то твои, или еще чьи-то, - Викины, Костины, Герины, или ПАПЧА - советы, чтобы снова смог стать тем Васей, более наивным и творческим, который всему удивляется...
Спасибо тебе за этот очень теплый коммент!
Luba
+2 #1 Luba 03 червня 2012
Каждая новая статья показывает достижения нашего Васи. Лично я горжусь что у нас такие люди. :) А раньше Вася писал такие интересные статьи про Крапивина. Кажется это была газета с наклеиными фотокарточками. Это когда в самом начале, уже год что ли назад было...
На фото много зелени - очень зеленый город. Хорошая статья.

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.

 

Коментарі