У своїй рецензії я хочу розповісти про книжку "451 градус по Фаренгейту" Рея Бредбері, останню книжку, яка мене по-справжньому вразила. Впевнений, дехто з вас уже читав її. Про неї сказано багато, та я не буду повторюватися, а розповім тільки власні почуття та переживання...
Звичайно, про Рея Бредбері я чув і раніше. Здається, у 7-му класі ми вивчали його твір "Усмішка". Читав трагічну звістку про його смерть... А назву "451 градус по Фаренгейту" я побачив у соціальній мережі, у списку 20-ти найвпливовіших книжок за версією однієї з груп про книги. Побачивши там знайоме прізвище Рея Дугласа, та згадавши недавній діалог про цю книжку з близькою подругою, я вирішив прочитати, розпочавши в Інтернеті та завершивши на пожовтілих сторінках "живого" видання...
Писати відгуки на твори, які мене найбільше вразили, неймовірно важко! Тому на робочому столі марніють чимало недописаних... Але тут я знаю що говорити.
Головний персонаж твору - пожежник з майбутнього Гай Монтег. У ньому я побачив себе, відображення своїх прагнень у житті. Гай - це людина, що зробила надто багато поганих речей, але душевно не закам'яніла. Для того, щоби зрозуміти самого себе та усвідомити навколишні події, він потребує якось допомоги, духовної, культурної підтримки від близької людини... Для сильного здорового чоловіка Гая такою опорою стає тендітна дивакувата дівчинка Клариса, котра виділялась серед інших своїми поглядами на світ... Люди в тій реальності призвичаїлись до телевізійних стін і постійного гулу в вухах, до стандартних думок, які їм нав'язували школа, що не навчає, "порожні" батьки та відсутність книжок... у прямому сенсі.
Відсутність книжок? Тобто?! У фантастичному майбутньому Бредбері описує дивовижне, але і цілком сумне буття - не те, щоб книжок залишилося мало і їх намагаються зберегти, а навпаки - власники книжок караються законом, а самі книжки спалюються... пожежниками! Будинки вже не потрібно рятувати від пожежі, адже вони створені так, що не можуть палахкотіти... На відміну від паперу під вогняним струмом в 451-ому градусі Фаренгейта, що і є температурою, при якій горить папір...
Пожежник Гай починає розуміти помилку свого життя... І під час виконання роботи рятує від полум'я та ховає кілька книжок, які вдома таємно продивляється... Жінка не розуміє чоловіка, їй навіть стає погано від однієї думки про те, що їх можуть ув'язнити. Її цікавить лише, щоби у квартирі влаштували останню, четверту телевізійну стіну...
Незвичайністю, неймовірною цікавістю та глибиною сюжету, а також такими образами, як Клариса та Гай (в якому я, повторю, бачу багато спільного з собою), Бредбері й захопив уяву, затягнув у світ своїх думок...
В устах дівчини Клариси чутно голос Істини, те, про що мовчать у світі. Вона незвичайна людина серед мільярдів однакових "я". З усього того, що вона говорила Монтегові, можна створювати цитатник. Тобто всі її висловлювання дійсно дуже мудрі та цікаві, і я, читаючи, ловив себе на думці, що хотів так само спілкуватися, дружити з нею, вбачаючи в ній справжній скарб. Тому під час читання я постійно копіював її слова на свою стіну в соціальній мережі, адже почав читати цю книжку саме в Інтернеті:
"— Но больше всего, — сказала она, — я всё-таки люблю наблюдать за людьми. Иногда я целый день езжу в метро, смотрю на людей, прислушиваюсь к их разговорам. Мне хочется знать, кто они, чего хотят, куда едут".
У майбутньому, котре описує Рей Дуглас, є дуже багато схожого з нашим часом, тому проблеми, що описуються у творі, актуальні й нині... Не втримаюся від ще однієї цитати, що й характеризує одну з таких проблем:
"В конце концов, мы живём в век, когда люди уже не представляют ценности. Человек в наше время — как бумажная салфетка: в неё сморкаются, комкают, выбрасывают, берут новую, сморкаются, комкают, бросают… Люди не имеют своего лица".
Американський фантаст не просто розповідає про спільні проблеми його часу, нашого майбутнього та фантастичного майбутнього у його творі. Він передбачає майбутнє! Коли розповідається про дружину Монтега, як вона лежить у ліжку та слухає музику через "ракушки", котрі розміщені в її вухах, я відразу уявив навушники... А повість написана ще у 1951 році!
Неймовірно мудрими є також слова нового друга Гая – старика Фабера, та подорожуючих старців, котрі з'являються у самому кінці... До речі, про Фабера. Після трагічної смерті Клариси, слова якої запали глибоко в душу головному герою, Гай зрозумів, що йому потрібна людина, здатна пояснити зміст незрозумілих книжок... І згадав про одного старого, якого колись врятував, не видавши властям за утримання книжок і котрий дав свій номер телефону. Це і був Фабер...
Книжка по-справжньому вразила та, вважаю, її вплив на мене дуже сильний. Мене захватили образи твору, я проводив паралелі із собою, деякими найближчими друзями, однокласниками тощо. Але, звичайно, ніхто не говорив такого, як Клариса та Фабер... Зображення майбутнього, дуже цікавий сюжет, що піднімає глибокі проблеми, відносини та почуття людей, і не тільки.
Коли я читав "451 градус по Фаренгейту", у мені змінювалися погляди на деякі речі, на себе, на книжки; я розумів свої помилки й раніше, але тепер почав виходити зі звичної "зони комфорту" та дуже шкодувати про свої вади, і з'явилось справжнє бажання щось змінювати у собі... Навряд чи це було дуже помітно ззовні, але я став більше писати та читати, у мене відродився колишні інтерес і завзяття, за що я справді дуже вдячний Бредбері! Це, мабуть, одне з найвищих можливих досягнень автора, коли його твори змінюють людину у кращий бік…
Чи раджу я цю книжку читачам? Не можу нікого примусити читати, але... рекомендую обов'язково прочитати тим, хто ще не читав! Особливо, на мою думку, повість сподобається людям, які прагнуть змін у собі, які шукають людину, з котрою може поділитися сокровенними речами... Тож вперед!
13.01.2012
Коментарі