Село Княжичі, за припущеннями істориків, виникло ще за часів Київської Русі. Назва села підказує, що воно було, скоріш за все, заміським господарським маєтком глухівського князя. Місто Глухів вперше згадується в Іпатіївському літопису під 1152 р., як місто Чернігівського князівства. З другої половини ХІІІ ст. місто було центром Глухівського князівства. Можемо припустити, що село Княжичі могло виникнути близько 1200 року. Поблизу села були знайдені предмети часів Київської Русі.
У 1684 році ще за часів гетьмана Самойловича царською грамотою Яків Жураковський отримав у володіння млин в с. Гирине на р. Свесі і при тому млині десять дворів. 17 грудня 1710 року гетьман Скоропадський видав універсал в якому закріпив за сином Якова генеральним осавулом Василем Жураковським серед інших маєтностей і ці володіння під селом Княжичі («особливо на мелницу о двохъ колесахъ мучнихъ, а третемъ ступномъ подъ селомъ Княжичамы, з гаями и сѣножатми стоящіи»).
Згодом В. Жураковський докупив собі ще землі в Княжичах і збудував там хутір (більше десяти хат). 15 січня 1714 року гетьман універсалом підтверджує володіння В. Жураковського, в тому числі і в с. Княжичі. 2 грудня 1720 року Скоропадський своїм універсалом передає йому у повне володіння все село Княжичі разом з селянами, які там проживали, а 31 березня 1721 році Петро І жалуваною. У жовтні Маркович писав, що глухівський отаман збирав до 400 чоловік по навколишніх селах для створення варти навколо сіл Княжичі та Гирине, де з'явилась «морова язва». «Моровою язвою» називали інфекційну хворобу – чуму.
Про цю «моровую язву» піклувалася навіть цариця Анна Іванівна. Вона вже 21 серпня 1738 року з Глухова одержала донесення про «морову язву» на хуторі Степаненка. Їй повідомляли, що живих людей з хутора вивели в пусте місце, а хутір разом з домашніми тваринами спалили. Навколо небезпечних місць були поставлена варта для пропуску людей. Вона наказала «къ препятствованию расширенія той опасной болѣзни всѣ удобь-вымышленные способы применять». Своїм указом від З жовтня 1738 року цариця дала розпорядження генерал-фельдмаршалу Мініху створити застави для забезпечення кур'єрів, які перевозять пошту. Кур'єри повинні були оминати небезпечні місця і навіть Глухів, листи переписувати і передавати їх на списі через полум'я або стрілою, грамотою закріпив всі маєтності Василя Жураковського. У першій чверті XIX ст.. землевласником в с. Княжичі був Василь Артемійович Лашкевич, підпоручик. Разом з братом Степаном володів в селах Полковнича Слобода, Щебри і Княжичі Глухівського повіту та в селі Суходолі Стародубського повіту 350 селянами. В. А. Лашкевич в 1821-1828 рр. збудував кам'яну Воскресенську церкву, бо на той час стара дерев'яна церква Святого великомученика Димитрія вже була в дуже поганому стані.
В селі продовжували відмічати храмове свято на Димитрія 8 листопада. Помер В.А. Лашкевич в 1829 р. і був похований в Воскресенській церкві напроти олтаря. На могильній плиті було написано: «Строитель Св. храма сего Подпоручикъ Василій Артемиевичъ Лашкевичъ, родился 1754 года Февраля 3 дня, умеръ 1829 г. 25 Іюля. Всей жизни его было семьдесят пять лѣтъ пять мѣсяцевъ и двадцать два дня; погребенъ против алтаря, здѣсь и гробница его. Любопытствующій, помолиси объ немъ, да причтетъ его Господь къ лику избранныхъ своихъ». Поміщик власної сім'ї не мав і його маєтності перейшли у спадок його двоюрідній внучатій племінниці Анастасії Іванівні Лашкевич, яка вийшла заміж за Дмитра Федоровича Красовського. Нові власники оселились в селі Степанівка поблизу Княжич.
Коментарі
- Я живу в отличном месте. Это село Княжичи. Нет красивее места на свете...
А так мне очень понравилось.