У деяких коментарях на мої твори їх схвалюють, у деяких вказують на мої помилки. Визнаю, що я їх роблю чимало. Але отримавши коментарі від пані Оборіної "Дітки молодші за тебе не зрозуміють твоїх творів" і "Твої твори - незрозумілий ребус", я навіть розгубився... Не знав, чи пояснювати пані А. Оборіній, що я пишу те, що мені йде, нафантазувалось, те, що захотілось висловити. Інколи вночі приходить ідея, і я не можу заснути, аж поки на запишу ії на папері. Коли пишу, не маю на меті, щоб мене читали молодші за мене, мені не важливо, чи зрозуміють мене, чи ні - я про це не задумовуюсь в той час.
А потім просто виставляю свої твори, щоб люди поділились думками про них.
Я не ставлю собі задачу: "Завтра треба написата вірш, чотири строфи, побудований у хореї, на тему природи". Пишу відчуте, і не більше. Терпіти не можу пафосних творів, які створені із штампів і шаблонів, високопарних висловів - я не вірю в їхню відвертість. Їх багато і в нашій бібліотеці, і мені навіть нецікаво їх коментувати.
Якщо в моїх творах знайшли орфографічні помилки, помилки у зворотах, або щось дійсно неправильне, то я тільки радію. Коли мене виправляє Папченко, то він прагне підсилити звучання саме мого задуму, а не пропонує свое бачення теми, і я йому щиро вдячний.
Але в випадку комента, подібного написаному пані Оборіною, я надзвичайно гніваюсь, хочу знищити твір та обмовити злим словом коментар.
Коментарі