Зала стугоніла, ревла, гуготіла, скидалася божевільним морем. А в ньому лунала музика. Спливала ненав'язливо й затоплювала тіло з невмолимістю всесвітнього потопу. В океані звуків тихо хитався його Ковчег.
Сів за рояль, опустив руки на клавіші. Ніжно, ніби пестячи груди коханки, перебирав чорно - білу палітру. Чорний та білий. Їх не замало. У кожного свій гук. Усе, як в житті. Чорне та біле. І щоб не обрав, простуватимеш одинаком. Перші звуки. Легкі, несміливі. Весна. Паруючий буханець землі скинув з лона зимове хламіття. Його пестить пряний дух зародків листу. Льодохід. Пальці забігали швидше. Він вже не відчував нічого, окрім дотику всеперемагаючої стихії. Пальці намацували потрібний лад. Голосніше... Ще, ще! Гнів Перуна й ...тиша...
Всипана веснянками земля. Гуки стишились. Вже не кокетливо - гристі, але все ще легкі, як перші вишні. Він потягнув повітря й уловив запах житніх голок, котрі нестримно прагнули сонця.
Непоспішливо. Саме так дозріває зерно. Тихіше, руки! Ніщо не має потривожити Життя.
Ось. Тепер час. Нервово облизав губи. Золото розливається світом,затоплює, душить його. Довгі, тужливі звуки випорхували з - під слухняних пальців. Багато зроблено, але нічого не встигнуто. Вітер. Закістніле гілля.
Повітря завмирає. Звуки прозорі, леткі. Перший сніг. Санна дорога й різдвяні дзвоники. А за ними - сон. Сон до нової весни.
Обережно зняв пальці з інструмента й поклав на коліна. Сидів, заплющивши очі.
Зала стугоніла, ревла, гуготіла, скидалася божевільним морем. Він переміг. Вони повірили. Пішли за ним. Він заманив їх і ось вони шаленіють. Так. Це його перемога. Над ними. Над собою.
Піаніст встав. Оперся на рояль та повів по залі очима, в яких панувала вічна Темрява.
Коментарі