Всі блоги

Палахкотять в руках свічки,
Хвилини пам'яті відчислюють роки
З тих днів у вересні далеких,
Яких ніколи не затихне клекіт,
Відколи сталася розправ
Над словом, що не має права
Ні на життя, ні на могилу із хрестом.
Це не було якимсь жахливим сном.
Реальність - таращанське тіло.
Чиясь злоба в той час дозріла
На чесні, праведні слова
Й злетіла в журналіста голова.
Тоді дивилися зірки тремтливі,
Як покидьки жорстокі, мстиві
Чинили самосуд над словом -
Лишили світу тіло безголове.
Залишили його на муки, на поталу
Бо просто вбити їм було замало.
Саваном таємниць лежить сповитий
Єдиний син, коханий муж і батько дітям.
Та ще тепер Гонгадзе - символ слова в світі,
А голова незнайдена - в терновім вітті.
Пресвітлій пам"яті його земний уклін.
Нема могили. Стогне поминальний дзвін.
А слово проросте і цвіт добра розвіє
По грішній тій землі, яку любив так Гія.

Коментарі  

0 #1 ісаєвич 09 січня 2012

Я слідкую за вашою творчістю, і мені імпонує, що ви піднімаєте досить гострі питання і до того талановито.

Оновити список коментарів

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.