Тож був собі дід Андрушка
І баба Марушка,
А у баби - донька Мінка,
В Мінки - песик Хвінка.
А в собачки товаришка
Та й кицька Варвара.
А у киці вихованка –
Мишка Сіроманка.
Взяв у руки дідо сапку
І закурив піпку.
Та посадив на городі
Чудо-овоч - ріпку.
Росла ріпка впродовж літа,
Радувала діда.
Поливав її щоранку,
Коли ще й не снідав.
Росла ріпка і тішила
Дідикову душу.
-Прийшла пора,- подумав він,-
Брати ріпку мушу!
Тягне ріпку він за чуба.
Витягти не може.
-Покличу я свою бабку,
Хай трішки поможе, -
Дід подумав – баба вже тут,
Готова до старту.
Взяла діда за сорочку
Й набралась азарту…
Тягне дідо, тягне баба,
А ріпка, мов камінь.
-Відпочиньмо,- каже бабка, -
Зараз мені амінь!
Кличе баба доньку Мінку
Ріпку витягати.
Донька в баби нелінива
Давай помагати.
Взяв дід ріпку міцно за чуб,
А баба за діда,
Дочка бабу за торочку -
Тянуть – донька бліда.
Промучили вони весь день,
Немов пень та ріпка.
Мінка думала про поміч.
Сидить поруч Хвінка.
Мінка Хвінку умовляє,
Та не відмовляє.
-Берімося до роботи!,-
Дідо закликає.
Взяв дід ріпку міцно за чуб,
А баба за діда,
Донька бабу за торочку,
Хвінка дочку сіпа.
Тягли ріпку знову весь день,
З усіх іде пара.
Тоді Хвіночка згадала:
-В мене ж є Варвара!
Ходи до нас товаришко,
Треба помагати.
Досить тобі на крилечку
Цілий день лежати.
Йде Варвара неохоче,
Бо спати ще хоче.
-Як же я вам допоможу?,-
В вус собі муркоче.
Дід за ріпку, ззаді баба,
Далі дочка Мінка.
Хвінка Мінку, а Варвара
Взяла за хвіст Хвінку.
Знову весь день ріпку з землі
Тягнути змагали.
Ріпка в землі стоїть як пень -
Вони не здолали.
Кличе кицька Сіроманку:
-Де ж ти, вихованко?
Мишка спить собі в гніздечку
З вечора до ранку.
І як вчора: дід за ріпку,
Баба за сорочку,
Дочка бабу за торочку,
А Хвінка за дочку,
Варвара Хвінку за хвостик,
А мишка Варварку -
Легесенько так за ніжку,
Бо не любить сварку.
Як потягли усі дружно –
Так і покотились:
Із ріпкою дід Андрушка
На бабу Марушку;
Ну а баба із розмахом
Та й на свою внучку
Мінка падала на Хвінку,
На свою собачку;
Впала Хвінка на Варварку,
Товаришку свою.
Сіроманка шусть у нірку,
А я збоку стою.
Стою собі, бачу все це
Та й думку гадаю:
Любу біду перебуду,
Коли друзів маю.
Коментарі