Були собі дід та баба
І козу купили.
Коза була не простою -
З нею говорили.
Збудив дідо на другий день
Та й старшого сина:
«Іди, сине, козу пасти,
Нині твоя днина».
Пригнав син козу під вечір.
Дідо на воротах
Стоїть собі, руки в боки,
В червоних чоботах.
Ніжним голосом питає
Він кізоньку свою:
«Чи ти їла , чи ти пила
Моя, кізко, мила?»
«Ні, дідусю, я не їла
І зовсім не пила.
Лиш бігла через місточок,
Вхопила листочок.
Як бігла через гребельку,
Вхопила крапельку.
Стільки, любий діду, їла,
Стільки води пила».
Розсердився дід на сина
(Козу ж не доглянув).
Та прогнав він дитя з дому,
В його бік й не глянув.
На другий день посилає
Він меншого сина.
Пас цей козу до вечора,
Була довга днина.
Пригнав син козу додому.
Дідо на воротах
Стоїть собі, руки в боки,
В червоних чоботах.
Ніжним голосом питає
Він кізоньку свою:
«Чи ти їла , чи ти пила
Моя, кізко, мила?»
«Ні дідусю, я не їла
І зовсім не пила.
Лиш бігла через місточок,
Вхопила листочок.
Як бігла через гребельку,
Вхопила крапельку.
Стільки, любий діду, їла,
Стільки води пила».
Прогнав дідо з коло хати
І меншого сина.
Третього дня гнала пасти
Вже жінка єдина.
Пригнала козу додому.
Дід вже на воротах
Стоїть собі, руки в боки,
В червоних чоботах.
Ніжним голосом питає
Він кізоньку свою:
«Чи ти їла , чи ти пила
Моя, кізко, мила?»
«Ні дідусю, я не їла
І зовсім не пила.
Лиш бігла через місточок,
Вхопила листочок.
Як бігла через гребельку,
Вхопила крапельку.
Стільки, любий діду, їла,
Стільки води пила».
Прогнав дідо й свою бабу.
В сльозах пішла з хати.
Четвертий день. І сам дідо
Погнав козу пасти.
Весь день її напасував,
Напував водою,
А під вечір ситу кізку
Дігнав на дорогу.
Сам навпростець і до хати …
Вже жде на воротах.
Стоїть собі, руки в боки,
В червоних чоботах.
Ніжним голосом питає
Він кізоньку свою:
«Чи ти їла , чи ти пила
Моя, кізко, мила?»
«Ні, дідусю, я не їла
І зовсім не пила.
Лиш бігла через місточок,
Вхопила листочок.
Як бігла через гребельку,
Вхопила крапельку.
Стільки, любий діду, їла,
Стільки води пила».
Розсердився дуже дідо.
Взяв ніж й козу ріже.
Вирвалася і до лісу
Коза полем втіче.
А у лісі бачить коза
Зайчикову хатку.
«Заховатись мені треба!»,-
Таку має гадку.
Вбігла в хату і на печі
Сховалася швидко.
Закрилася лантухами,
Щоб її не видко.
Прибігає зайчик й чує
Шурхіт у кімнатці.
І питає несміливо:
«Хто, хто в моїй хатці?»
А коза сидить на печі,
Смілості вже має.
Та й до зайки-хозяїна
Грубо промовляє:
«Ей я коза-дереза
Дві копни вартую.
Напівбока облуплена,
Зла і не жартую.
Тупу-тупу я ногами
Та сколю рогами,
Ніжками тебе затопчу -
Смерті тобі хочу!»
Ой злякався зайчик дуже
Вон із хати скаче,
Та й сів собі під дубочком
Й тихо, слізно плаче.
Саме в той час бурий ведмідь
Мимо пробігає.
«Що сталося? Чому плачеш?», -
В зайчика питає.
«Як же мені не плакати
І сльози не лити!
В моїй хатці злий звір сидить,
Ніде мені жити!».
Каже ведмідь: «Я вижену!»
В хату забігає.
А із печі до ведмедя
Коза промовляє:
«Ей я коза-дереза
Дві копни вартую.
Напівбока облуплена,
Зла і не жартую.
Тупу-тупу я ногами
Та сколю рогами.
Ніжками тебе затопчу.
Смерті тобі хочу!».
Ведмідь почув і злякався.
До лісу подався.
Зайчик знову під дубочком
Слізьми обмивався.
Коли бачить - вовчик-братчик
Мимо пробігає.
«Що сталося? Чому плачеш?», -
В зайчика питає.
«Як же мені не плакати
І сльози не лити!
В моїй хатці злий звір сидить.
Ніде мені жити!».
Каже вовчик: «Я вижену!»
А зайчик з сльозами:
«Не виженеш, навіть ведмідь,
Накивав п’ятами.
Ось побачиш, що вижену.
В хату забігає.
А із печі до вовчика
Коза промовляє:
«Ей я коза-дереза
Дві копни вартую.
Напівбока облуплена,
Зла і не жартую:
Тупу-тупу я ногами
Та сколю рогами.
Ніжками тебе затопчу,
Смерті тобі хочу!»
Почув це вовк і злякався.
До лісу подався.
Зайчик знову під дубочком
Слізьми обмивався.
Тут до нього вже лисичка
Руда підбігає.
«Що сталося? Чому плачеш?», -
В зайчика питає.
«Як же мені не плакати
І сльози не лити?!
В моїй хатці злий звір сидить,
Ніде мені жити!».
А лисичка йому каже:
«Вижену! Не бійся!»
«Не вигнали: а ні ведмідь,
А ні вовк – не смійся!»
Ось побачиш, що вижену.
В хату забігає.
А із печі до лисички
Коза промовляє:
«Ей я коза-дереза
Дві копни вартую.
Напівбока облуплена,
Зла і не жартую:
Тупу-тупу я ногами
Та сколю рогами.
Ніжками тебе затопчу.
Смерті тобі хочу!»
Злякалася і лисичка
Та давай тікати.
Зайчик плаче, бо помочі
Нізвідки чекати.
Коли бачить, з-за каменя
Рак-неборак виліз.
«Чому плачеш?,- він питає,-
Що варте твоїх сліз?»
«Як же мені не плакати
І сльози не лити?!.
В моїй хатці злий звір сидить,
Ніде мені жити!».
На те йому рак-неборак:
«Вижену не бійся!»
«Не вигнали: а ні ведмідь,
Ні вовк , ні лисиця».
«Ось побачиш, що вижену!»
В хату залізає.
А із печі до героя
Коза промовляє:
«Ей я коза-дереза
Дві копни вартую.
Напівбока облуплена,
Зла і не жартую:
Тупу-тупу я ногами
Та сколю рогами.
Ніжками тебе затопчу,
Смерті тобі хочу!».
А рак далі на піч лізе
Та мовить собі так:
«Як ущипну когось дуже,
То буде в нього знак!»
Як клешнями козу щипнув -
Коза замекала.
Та із хати, у глиб лісу,
Стрім голов втікала.
Зайчик не міг повірити,
Але ж хата вільна.
Дякує він і по нині
За життя привільне.
Коментарі