Тоді я працював у Секретаріаті Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Ми з колегою систематично проводили особисті прийоми громадян у різних районах області, напередодні розмістивши відповідні оголошення про це у засобах масової інформації.
З радістю, як, приміром, до правоохоронних органів, до нас люди не йшли, а лише нещасні, вбиті горем, безвихіддю, зобижені владою, в тому числі тими ж суддями, міліціянтами, прокурорами... Від людських важких і печальних сповідей мене часто боліло серце.
Ми старалися допомогти кожному, хоч це важко зробити у корумпованій державі, де бал править не право, а гроші. Але з поваги до Уповноваженого, якого ми представляли (чи з боязні, що вона потім про це може виступити у Верховній Раді?), чиновники найвищого рангу все-таки реагували на наші письмові звернення і заяви та найрізноманітніші прохання.
Але ж ми не Боги і всім допомогти при всій повазі до відвідувачів просто не могли.
Усім помогти може хіба Всевишній.
...Це сталося в Берегові теплої літньої днини.
Прийом проходив у приміщенні районної ради.
На цей захід прийшов і редактор місцевої газети, мій давній приятель-журналіст Михайло Папіш, аби все почути і побачити й відтак дати матеріал у пресу, що високопрофесійно, як завжди, потім і зробив.
На другий день він мені телефонує і ні з сього ні з того, цікавиться, як моє здоров»я.
– Та ніби нормально, хоча ніби почав пітніти чи що. Але це, мабуть, від спеки... А чого ти раптом спитався про здоров»я? Не діждетесь, - закінчив я з гумором.
У мені ще був гумор.
Я не знав, що наді мною вже висить біда.
– Тільки-но була в мене у кабінеті жінка, яку ви вчора приймали.
– Ну й що? – не витримав я. – Знову скаржилася? Вже на нас?
– Ти майже вгадав, але не повністю. Вона мені зізналася, що хвора, є носієм вірусу грипу і тому прийшла до вас на прийом, аби вас заразити, бо ви їй, мовляв, не допомагаєте. Тому й питаю про твоє самопочуття. Пам»ятаєш, котра тобі щось там уважно показувала і пояснювала у написаному нею листі чи скарзі, стараючись побути ближче з тобою, щоб уже точно спрацювало...
– Та хіба вона одна така? Всі пояснюють...
Через кілька днів я справді захворів. Серед літа. На грип.
Потім заразив дружину.
Відтак і тримісячного синочка...
Вони, Богу дякувати, якось виборсалися з тої напасті, а я промучився рівно три місяці.
До того часу мене ще ніколи не ламав грип серед теплого літа...
Я не кляв її, не проклинав, не їхав у Берегово і не розшукував. Що це вже поможе?
Мені просто боляче за людей.
Невдячних людей..
