Рідна школо!
Йшов 2003 рік...
Нас батьки привели в школу з собою ще малими про те, якими ми були тоді, нам нагадують тільки фотографії в альбомах.
Десять років проминуло невидимо. У класах рідної школи ми зростали, навчались, здобували глибокі і необхідні знання, які нам у цьому навчальному році необхідно було вже підтвердити, під час ЗНО.
Важко залишати те, з ким живеш і з чим необхідно прощатись. Кожен із нас відчув це на святі останнього дзвоника, коли оживали у пам'яті найщасливіші миті шкільного життя, омиті сміхом, а деколи і сльозами . Шкода, що все це скінчилось.
Скільки радості і сміху, усмішок і тривог, різних почуттів...Тільки тепер, на порозі нового життя, самостійного і невідомого ми розуміємо, що ми прощаємось не тільки з школою, вчителями, але й цікавого світу Дитинства і Юності.
Попереду – доросле життя, і ми готові його розпочати. Навчальний рік закінчено, відійшли у минуле улюблені уроки з рідними вчителями і довгоочікувані перерви.
На зміну нам прийдуть першокласники, та навчати їх будуть наші улюблені вчителі, але ми в школу заходити будемо не часто, бо більшість із нас набуватимуть улюблені професії, а в школу навідуватись будемо, щоб звіритись із тим, що обіцяли, вимріяли і досягаємо в житті.
Рідні наші вчителі! Хочеться висловити Вам велику подяку за недоспані ночі за сердечні хвилювання за кожного з нас, за те, що вчили нас стати справжніми людьми. Пам'ятаємо: кожен Вами урок був школою життя, бо знаємо, що нам, випускникам, розбудовувати нашу державу.
Останній дзвінок, випускний бал, вручення атестатів... Здавалось, звична справа. Кожен із нас чекав цієї миті, пам'ятаючи, що вчитель на кожному уроці передавав нам не тільки глибокі знання предмета, але й життєву мудрість.
Переконана: наш клас, усі ми, у школі були завжди активістами громадського життя школи. Приємно згадувати, що у нашому випуску, разом із нами навчалась Людмила Котовська, яка найпершою стала переможцем міських і обласних предметних олімпіад з дев'яти предметів.
Мабуть, ніхто і не міг збагнути, що Люда не тільки складає вірші, але й пише до них музику, як це робить вона.
З великою увагою і задоволенням ми слухали її пісню «Україночка» на лінійці.
– Останній дзвінок.
Коментарі