Всі блоги

Я пам'ятаю, як боляче слова обпалюють
Коли їх ось так – зопалу ...
І біль ще довго не відпускає,
Але повільно, повільно й обережно
Роки лікують рани...
Ще потерплю... ще трохи –
І в небуття підуть назавжди
І болі, і муки,
І ніжність, і холод, і страх...
Все те, що рвало моє серце на частини,
Залишиться тільки у віршах...
Ні, не тільки!
У зболених і відчайдушних зойках,
Що зберігають досі
Тепло Твого серця...
Серед вигуків, у полоні багато крапок
Надії і віри крило не може зрадити...
...І я їх читаю знову, як ніби гортаю
Чийсь забутий щоденник...
Слова оживають і воскрешають
Згадки болючі на мить, на хвилю, на час...
Надії, розлуки, печаль,
І святі ножі, і садок вишневий,
І каземат, і Україну,
І відблиск праведного гніву, і вогню...
Моє зцілення, моя кара,
І гірка пам'ять моя...
Гортаю сторінки Твої,
Кобзарю.

Коментарі  

0 #3 ісаєвич 26 січня 2014

Мене зачепила ця поезія. Вірш пристойний, на актуальну тему. Поетка сповна уявила собі, що стояло за кожною поезією Тараса Шевченка, скільки здоров’я, душевних сил, скільки мук та болю дісталося йому, щоб з таким прозрінням, з такими думами через віки прийти до нас сьогоднішних. І ми його чуємо, читаємо, бо мовить він про нинішнє до нас.
Ми апелюємо до віку поетки? Зачекаймо, даймо розкритися Наталії. Я в неї вірю!

0 #2 natalygrab 18 січня 2014

Мені 14 років

0 #1 shturman 15 грудня 2013

Цікаво, скільки років авторці цієї поезії?

Оновити список коментарів

У Вас недостатньо прав для коментування. Реєструйтеся або авторизуйтеся.