Нещодавно на просторах інтернету наткнулась на вірш про вірші. Довго його перечитувала. І вже коли почав розряджатись планшет, примхлива панночка Муза вирішила завітати до мене. Розповіда, що все має свою другу половинку. Ту, яка буде її зрівноважувати та доповнювати. Інь має Янь, Добро - Зло, Світло - Темряву, а Кохання - Ненависть. Ось що вона мені нашепотіла цього разу.
Оригінал вірша:
(АВТОР НЕВІДОМИЙ)
- Знаєш, вірші - то річ пречудова
В них ти можеш розкрити, закрити...
З них не вирвеш ні стрічки, ні слова,
Їх завжди можна тихо спалити.
- Чому голос із вулиці чути?
- То весняні вночі ходять люди...
Знаєш, звірі, мабуть, розумніші
За людей, які мають-ламають,
І вони, мабуть, теж пишуть вірші,
Якщо пісні так часто співають.
- Чому зорі сховались за хмари?
- То весна їх розбила на пари.
Знаєш, щастя, мабуть, і немає,
А бувають лиш спокою миті,
Коли сонце свій промінь кидає
На озера, туманами вкриті...
- Чому перше згадалось кохання?
- Це чуття, що воно не останнє...
Ось мій антивірш:
-Знаєш, вірші - то річ прежахлива
В них ти можеш згоріти, спалити...
В них пустого не вставити слова,
Вони голосно можуть убити!
-Чому тишу у серці лиш чути?
-То зимові пусті снують люди!
Знаєш, звірі таки розумніші
За людей, що шукають-втрачають,
Спліта в сітях павук власні вірші,
Їх вітри вечорами співають.
-Чому сонце втіка безпорадно?
-То зима проклина всіх нещадно!
Знаєш, щастя колись існувало,
Тільки злобою люди налиті,
Убивали й ховали помало
Не китайкою трупи накриті...
-Чому перше - нещасне кохання?
-Прокляни і забудь як останнє!
Коментарі
Як на мене, ізюминка:
"Спліта в сітях павук власні вірші,
Їх вітри вечорами співають."